Голодомор – геноцид українського народу, що призвело до загибелі мільйонів громадян.
Українською катастрофою ХХ століття називає
сучасна громадська думка голодомор 1932 – 1933 років в Україні. Терор
голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні,
заподіяв смерть мільйонам хліборобів. Адже від голоду, масових репресій і
депортацій Україна втратила більше ніж за роки Першої світової та
громадянської воєн.
З 1929 року Сталін
розпочав відверту боротьбу проти українських селян, навісивши на них
ярлик спекулянтів, що автоматично зараховувало їх до класових ворогів.
Чотирирічна війна шляхом «ліквідації куркульства як класу» та
усуспільнення селянських господарств досягла свого апогею восени 1932
року, коли на село були направлені численні загони з чітко визначеними
планами хлібозаготівель. Ці плани не вичерпували всіх форм здавання
селянами збіжжя та продовольства державі. Крім власне хлібозаготівель,
селяни мали здавати мірчуковий збір, різноманітні заготівлі м’яса,
вершкового масла, яєць, інших видів продовольства, повернення державі
насіннєвої позики, розрахунки колгоспів з МТС за здійснені ними роботи
тощо.
Єдиною формою оплати
праці колгоспників були не гроші, а трудові одиниці – так звані
трудодні. Пересічною натуральною оплатою трудодня в колгоспах України у
1932 році було від 1 до 1,5 кг хліба. Його грошове наповнення становило
від 50 копійок до 1 крб. 20 коп. Як стверджує В. Марочко, у 1932 році
один працездатний колгоспник, за офіційною статистикою, виробляв 143
трудодні. Непрацездатним членам колгоспів трудодні не нараховувалися, і
секретаріат ВУЦВК вважав це правильним. Однак і цього заробітку, за
підсумками 1931 року, колгоспники України майже не одержали, зокрема, на
Харківщині повністю не розрахувалися з колгоспниками 15% колгоспів, на
Київщині – 28%.
По одноосібному сектору діяли норми
оподаткування, встановлені Законом про Єдиний сільськогосподарський
податок на 1930/31 рік. Для України, порівняно з іншими союзними
республіками, ці норми були значно вищими. За гектар засіяної землі
українські хлібороби повинні були вносити 58 крб, білоруські – 55 крб,
закавказькі – 52 крб, російські – 46 крб. За велику рогату худобу по
Україні мали сплачувати 21 крб, Білорусії – 17,5 крб, а по інших
республіках – від 13 до 15,5 крб. Харківщина, як столичний регіон,
оподатковувалася у межах України на ще більш високому рівні. Як свідчить
Обов’язкова постанова Харківського окрвиконкому від 29 травня 1930 р. №
50 „Про порядок проведення по Харківській окрузі єдиного
сільськогосподарського податку на 1930 – 1931 роки”, норми
прибутковості, а з ними і розмір податку встановлювалися таким чином, що
найвищий розмір податку отримали найближчі до м. Харкова райони –
Харківський, Мереф’янський, Люботинський, Вільшанський та землі під
сільськогосподарськими угіддями, включені до Харківської міської зони
(від 80 до 88 крб та 110 крб за га відповідно). Із завершенням суцільної
колективізації грошовий податок було в значній мірі замінено
натуральним еквівалентом.
За таких обставин розрахунки з колгоспниками по трудоднях
за 1932 рік, порівняно з минулим роком, ще погіршилися. З матеріалів
пленуму ЦК КП(б)У від 15 лютого 1933 року видно, що від серпня 1932 до
лютого 1933 року 88% колгоспників Одеської, 94,8% колгоспників
Дніпропетровської, 81,6% колгоспників Харківської і майже 70%
колгоспників Вінницької областей не мали жодного грама хліба. Така ж
картина спостерігалася і по інших областях України. Із близько
20-мільйонного сільського населення України працездатних колгоспників
налічувалося тільки 6,3 мільйона, з них половина нічого не отримала за
заробленими трудоднями, а 13 мільйонів непрацездатних (діти, люди
похилого віку, інваліди) взагалі не забезпечувалися з фондів колгоспів. У
випадку смерті колгоспника, зароблений ним на трудодні хліб родині не
видавався.
Налагодивши таким чином в Україні справу хлібозаготівель,
В. Молотов 6 листопада відбув до Москви. Однак його дії здалися Сталіну
недостатніми. Повернувшись до Харкова, В. Молотов зібрав 18 листопада
засідання Політбюро ЦК КП(б)У, яке під його тиском ухвалило постанову
„Про заходи з посилення хлібозаготівель”. На її виконання з Харкова та
інших промислових центрів було відправлено до сіл бригадами по 3 – 4
особи 600 робітників-комуністів, яким були надані повноваження
влаштовувати в селянських господарствах подвірні обшуки, вилучати не
тільки збіжжя, а й усе продовольство, застосовувати натуральні штрафи в
обсязі 15-місячної норми здавання м’яса.
З 19 листопада у 243 районах України розпочалася
спецоперація ГПУ, в ході якої мала бути виконана рознарядка на арешти
3525 сільськогосподарських працівників. За пропозицією В. Молотова 22
листопада Політбюро ЦК ВКП(б) утворило трійку у складі Косіора, Реденса,
Кисельова, якій надавалося право виносити смертні вироки у справах
репресованих під час хлібозаготівель. Комісії з аналогічними функціями
створювалися в кожній області України.
З метою недопущення неконтрольованих міграцій населення
27 грудня 1932 року з’явилася постанова про запровадження паспортної
системи.
Заготівлі з урожаю 1932 року в хліборобних районах
тривали до січня 1933 року. У „боржників” були конфісковані всі продукти
тривалого зберігання. Як наслідок, в селах України, не отримуючи
допомоги ззовні і не маючи можливості врятуватися на законних підставах,
люди вимирали масово.
В Україні стало можливим говорити про голодомор після
грудня 1987 року. І тільки через дев’ять років, 26 листопада 1998 року,
Указом Президента України було встановлено День пам’яті жертв голодомору
(кожна четверта субота листопада). У травні 2003 року Верховна Рада
України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932 –
1933 років актом геноциду. Але це рішення пройшло з мінімальним
результатом – 226 голосів. Генеральна Асамблея ООН 2003 року поширила
заяву, у якій визнала Голодомор 1932 – 1933 років «національною
трагедією українського народу». Факт геноциду українців сталінським
режимом у 1932 – 1933 роках було офіційно визнано 11 урядами країн
світу, серед яких Австралія, Угорщина, Ватикан, Литва, Сполучені Штати
Америки. 4 листопада 2005 року Президент України В. А. Ющенко в Указі
„Про вшанування жертв і постраждалих від голодоморів в Україні” назвав
голодомори 1921 – 1923, 1932 – 1933 та 1946 – 1947 років геноцидом
українського народу. За поданням Президента Верховна Рада України 28
листопада 2006 року ухвалила Закон „Про Голодомор 1932 – 1933 років в
Україні”, у якому голодомор 1932 – 1933 років, відповідно до Конвенції
ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання
за нього, кваліфіковано як акт геноциду українського народу (згідно зі
ст. 2 Конвенції, під дефініцією „геноцид” мається на увазі
„будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або
частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як
таку”).
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.