Суспільно-політичний та економічний устрій Київської Русі

«Київська Русь є першою формою української державності». М. Грушевський.

Київська Русь – істинна колиска слов’янських ,а зокрема і українського народу. Попри те, що вона існувала дуже давно, ця держава  вважається могутньою, а її історія проклала перші кроки на шляху до створення сучасної  суверенної України. В часи існування Русі багато відомих історичних постатей доклали зусиль до її розвитку, відіграли ключову роль в процвітанні та призвели до роздроблення, послаблення, знищення. Це досі залишається темою дуже багатьох дискусій.
Російські і українські історики досліджували усі періоди злетів та падінь, важливі зовнішньополітичні зв’язки, культуру, економіку, життя в побуті та завойовницькі дії  правителів Київської Русі.
Політичну історію руської держави часто поділяють на три періоди. Перший період — швидкого зростання — охоплює майже 100 років — з 882 року, коли на престол у Києві вступив Олег, до смерті Святослава I Хороброго. Другий період охоплює князювання Володимира I Великого  та Ярослава I Мудрого, що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. Останній період  відомий нам як час роздроблення Київської Русі, що викликало  економічний застій та загрозу нападів кочових племен . Багато хто вважає, що занепад розпочався після смерті Ярослава Мудрого,  а остаточно закріпився після з’їзду у Любечі (1097) р., де спадкоємці престолу поділили між собою землі, таким чином, відокремившись на окремі князівства. Міжусобиці  зростали, тому після розколу  держава стала дуже слабка, а отже -  ласим шматочком для ворогів.

Економіка Київської Русі спочатку базувалась на  простих купцях, які рухались по волзькому шляху,  ведучи торги з купцями мусульманського світу. У IХ ст., коли центр торгівлі перемістився на південь, до Константинополя, головною торговою артерією для Києва став славнозвісний шлях «із варягів у греки». Відтак заморська торгівля стала складати основу економічної системи Київської Русі.

Пізніше на Русі торгівлею активно почав займатись і сам князь. Більшу частину року витрачали на збір та на спорядження великої флотилії, що Дніпром везла до Константинополя невільників, хутра, льон, мед, віск. За оцінками сучасних учених, 1З—15 % населення Русі мешкало у міських осередках. Населення цих міст переважно складалося з дрібних торговців та ремісників, оскільки великого поширення набули ремесла. Так, у Києві існувало від 40 до 60 різних видів ремесел, найважливішими серед яких були теслярство, ковальство, гончарство.

Деякі історики підкреслюють комерційну спрямованість економіки Київської Русі. Інші, на противагу їм, доводять, що її основу становило землеробство. Цієї ж думки тримаються видатні українські дослідники Михайло Грушевський, Дмитро Багалій та Ярослав Пастернак, а також провідні радянські фахівці з цього питання. Вони вважають, що оскільки слов'яни традиційно були людом землеробським, то малоймовірно, що у Київську добу вони раптом змінили спосіб життя. Додатковим підтвердженням цієї гіпотези є часті згадки про землеробську діяльність на Русі у літописах, аграрна орієнтованість календаря та міфології давніх слов'ян і, що найпереконливіше,— археологічні знахідки.

 Зовнішньополітична діяльність Київської Русі поширювалась на боротьбу з печенігами, торками, половцями.  Хороші політичні відносини Русь мала і з Візантійською імперією, яка значно вплинула на її формування. Багато поїздок до Константинополя здійснювали київські князі. Княгиня Ольга під час однієї з них навіть прийняла хрещення від константинопольського патріарха. Знаходячись у центрі торгових шляхів, Київська Русь була контактною зоною між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, підтримувала широкі торговельні зв'язки з багатьма країнами світу, сприяла значній активізації світової торгівлі. Русь також підтримувала контакти з слов'янськими країнами — Болгарією, Чехією, Польщею, а також з Угорщиною, Німеччиною, Францією, Англією, Норвегією, Швецією та іншими. З київськими князями підтримували родинні стосунки правлячі кола більшості європейських країн. Державу знали  і поважали по всій Європі, а широкі політичні зв’язки допомагали у боротьбі проти ворогів.

 Щодо суспільного життя, то найвище місце в  ієрархії, що народжувалася, посідали численні члени різних відгалужень династії Рюриковичів. Княжі воїни, старші й молодші дружинники і місцева знать утворювали клас бояр, яких ще називали мужами. На щабель нижче від них стояла міська знать, або, як її ще називали, — «середній клас» ( великі купці, що займались міжнародною торгівлею). Абсолютну більшість населення становили селяни, або смерди. Окрему значну за розмірами соціальну групу становили служителі церкви. Виключно церкві підлягали парафіяльні священики, диякони з сім'ями, ченці та черниці. Крім того, під захистом церкви перебували ізгої.

Отже, Київська Русь вважається однією із наймогутніших держав того часу, оскільки займала високу позицію серед європейських країн. Саме вона започаткувала українську державність, адже без неї не було б усіх наступних етапів національного державотворення.