Або роль української православної церкви в становленні релігійного життя в Росії.
Релігія, як і власне ми, українці, втратила те, за що боролися наші пращури. Останнім часом саме поняття віри на теренах нашої держави (і не тільки) майже зникло. Церква наче живе своїм життям. Вона відділена від народу, а народ від неї.
Хто винен?
Ми, люди, які зневірилися? Але ж наші прадіди були глибоко віруючими людьми, тож у наших душах закладена іскринка віри!
Може, патріархи, єпископи, попи, які відгороджуються від народу? Але ж це їх покликання - допомагати відкривати душу Богові.
Можливо, винна Росія, яка тисячі років тому підпорядкувала нашу незалежну митрополію і не випускає її з кайданів і до нині?..Відповіді треба шукати в історії православної церкви, адже не завжди вона була підпорядкована Московському Патріархату.
Взагалі, церква, як і влада, відіграє провідну роль у житті народу країни. Шкода, що в Україні ні церква, ані сама влада не є власне українськими. Тому й народ микається від Європи д Росії.
Історично, з Х століття Українська православна церква (такою , якою вона була тоді) підпорядковувалася Патріарху Константинопольському. До 1461 року усі митрополити отримували титул "Київські та всієї Русі". Саме Київська митрополія була першою та єдиною на території Київської Русі. Лише 1448 року від Київської митрополії відокремилася Московська єпархія, яка аж за 141 рік (у 1589 році) отримала визнання Константинопольського Патріархату.
Але за декілька століть до виповзання на релігійну стезю Москви було так...
Коли Київська Русь стала страждати від систематичних набігів татар, Київ перестав бути центром держави, а київські митрополити змушені були втікати, по суті, в іншу країну - Володимиро-Суздальське князівство. Звичайно, майже усі реліквії та дорогоцінності також були перевезені, у тому числі й "Вишгородська" чудотворна ікона Божої Матері, яку тепер звуть "Владімірская". Згодом Москва стала центром Володимиро-Суздальського князівства.
А поки що...З`явилися митрополити-зрадники. Першим із них був Кирило ІІІ, який досить швидко покинув Київ, переїхавши до міста Володимира. Так робили і його наступники. За митрополита Максима, у 1300 році, кафедра митрополії остаточно перекочувала до Володимира. Це дало неабиякий поштовх до формування митрополії на північній Русі, з якої згодом постала Російська церква.
Без зрадників не твориться історія, а як нам вока показує - в Україні, чомусь, їх назбиралось багацько. Шкода, шкода, що ми не цінуємо свого, а рвемося до чужого. Киїіська митрополія , свого часу, допомогла Росії отримати та, якщо це так можна назвати, побудувати релігійне життя в країні, ну, а зрадники допомогли Росії відчути смак головенства.
Тепер Київська митрополія є атономією Московського Патріархату. Ми, основоположники Християнсьва на Русі, зараз маємо підпорядковуватися тим, хто був до глибини душі язичницьким у той час, коли Володимир Великий хрестив Київ.
Що тут скажеш? За що боролися - на те й напоролися. Історія мала б чомусь учити, але , на жаль, не вчить. Сьогодні усі наші поривання утворити свою, Київську митрополію, яка була б незалежною від Московського Патріархату скритно та лицемірно присікаються. І ви думаєте колись буде по-іншому? Зазерніть в історію і зрозумієте, що дзуськи!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.