Міфи та перспективи вугільної промисловості

«Вугільна промисловість є одним із найважливих компонентів енергетичної незалежності України в умовах жорсткого протистояння на ринку палива та спроб північного сусіда використати цей важіль у просуне

Розуміючи це та беручу до уваги подальший розвиток вітчизняної вугільної промисловості, треба чітко усвідомлювати один важливий момент – втрата енергетичної незалежності автоматично потягне за собою втрату незалежності політичної. Тому вугільна промисловість як така має належите тільки державі як гаранту її розвитку та збереження – як самої
промисловості так і певного сегменту енергетичної незалежності.

Державний сектор у цій галузі має нараховувати не менше як 80% від загального
обсягу добутого вугілля та виступати фактором стабільності, утримуючи вугільну промисловість від різких коливань цін на тверде паливо та виступаючи гарантом дотримання умов соціального забезпечення робітників. Саме наявність державного сектора у цій галузі дозволить виключити з вугільного ланцюга тих посередників, які багатіють за рахунок шахтарських злиднів та важкої праці.

Схема видобуток – переробка – транспортування – реалізація повинна повністю
належати державі та жорстко контролюватися з боку спеціальних та фіскальних органів. Приватні копальні можливі за умов передачі їм шахт, які фактично відпрацювали свій ресурс чи відкриття ними нових, з нуля, горизонтів. Ситуація, коли підприємство, яке стабільно працює, навмисно доводять до стану банкрутства та за копійки передають у приватну власність має бути скасована. Усі попередні так звані приватизовані об'єкти мають бути повернуті у державну власність. Приватний капітал у цій галузі має стимулювати розробку нових копалин, а не доводити до зубожіння вже існуючи. Введення в експлуатацію нових приватних копалень має проходити за жорсткого контролю з боку держави за умовами праці та дотримання норм безпеки.

Але навіть за умов наявності приватних копалень реалізація видобутого вугілля має належите тільки державі, яка сама встановлює ціни та контролює їх дотримання. Нині ситуація прямо протилежна, коли вартість добутої тони вугілля не перевищує 30% її реальної собівартості за рахунок існування непрозорої, тіньової схеми розробки та видобутку вугілля на так званих копанках. Наявність цих нелегальних копалень є серйозною загрозою не тільки екології регіону, але й енергетичній безпеці України. Держава фактично не контролює обсяги видобутого вугілля, яке завдяки існуванню тіньових схем, після певних маніпуляцій видається, як видобуте офіційними державними копальнямиз подальшою їх реалізацією за державні гроші, виділені саме на утримання та дотацію існуючих підприємств.

Хронічне недофінансування вугільної промисловості – це міф, створений для того, аби відвернути увагу від багатоміліардних тіньових оборудок у цій галузі. Про яке фінансування чи не до фінансування може йти мова, коли реальна ціна видобутого вугілля втричі менша за її реальну собівартість. Розуміючи це і намагаючись вибити з держави чергові дотації, створюються всі умови так званої жорсткої економії, коли в першу чергу заощаджують на
безпеці праці та елементарних нормах її дотримання. Створюється ситуація, коли на одну тону добутого вугілля та кількості загиблих при її видобутку, Україна впевнено посідає друге місце, пропустивши вперед тільки Китай. Але китайські копальні відрізняються від українських саме високою вибухонебезпечністю та концентрацією метану. Тоді як більшість аварій на Україні пов'язана саме з нехтуваннями з боку адміністрації нормами елементарної техніки безпеки шахтарської праці. Вугільна промисловість завдяки корупційним схемам давно стала надприбутковою. Відповідно, люди, які працюють у цій схемі, а саме т.зв. "вугільні генерали" прекрасно розуміють, що у випадку будь-чого вони не будуть притягнуті до кримінальної відповідальності. Це у свою чергу породжує безкарність та відчуття безвідповідальності. Тому соціальні питання, як-от, забезпечення умов праці шахтарів, соціальні гарантії на момент їх травмування, регрес та забезпечення вугіллям відходить на другий план у гонитві за додатковими тоннами вугілля.

Наявність чіткої схеми, з урахуванням соціальних проблем шахтарів, є тим самим моментом, який має повернути промисловість з дотаційної у прибуткову та повернути авторитет шахтарської праці. Зарплатня шахтаря має бути чітко прив'язана до ціни реалізації вугілля та відповідати усім коефіцієнтам, а не встановлюватися адміністрацією на свій власний розсуд. Роль держави у цьому - це жорсткий контроль як за ціною реалізованої продукції, так і за дотриманням роботодавцями умов праці та її відповідної оплати. Саме така схема, з урахуванням усіх соціальних аспектів праці та гарантії їх дотримання з боку держави, має бути запроваджена у вугільній промисловості. Ситуація, коли шахтар стає заручником тіньових оборудок і не є захищеним з боку держави, має бути
поламана.

Дмитро Снєгирьов, співголова­ ГІ " Права Справа".