Розвиток поглядів китайського керівництва на міжнар.відносини та нацбезпеку

Шевченко Микола Миколайович, офіцер,кандидат філософських наук, доцент матеріал семінару 21.09.12. №4

1 етап – від заснування КНР (1949 р.) до подій на о. Даманський (1969 р.) –характеризується тим, що в цей період:

(першоджерело: сайт "Національна безпека" http://nationalsecurity.org.ua/2012/10/1872/ )

було прийнято традиційну догму про особливе місце Китаю в оточуючому світі;

була висунута геополітична концепція Мао Цзедуна, в якій мова велася не лише про поділ світу на наддержави (СРСР і США) та проміжну зону, до якої входили розвинуті індустріальні країни та країни, які розвиваються, а й про розповсюдження революційних війн під проводом Китаю. Китайське керівництво розглядало Африку, Азію та Латинську Америку як плацдарм для успішної реалізації концепції революційних війн;

здійснювалося формування геополітичного коду місцевого рівня, який передбачав возз’єднання Гонконгу, Макао, Тайваню з материковим Китаєм згідно геополітичної програми висунутої Мао Цзедуном, а також починаючи з початку 1960-х років формується регіональний геополітичний код держави;

головна увага приділялась політичній та воєнній безпеці, а економічній надавалася третьорядне значення.

2 етап – від подій на о. Даманський до ХІІ з’їзду КПК (1982 р.) – характеризується тим, що в цей період:

була висунута Мао Цзедуном геополітична концепція «трьох світів», яка трансформувалася в подальшому в концепцію боротьби «світового міста» (усі розвинені країни) із «світовим селом» (країни, які розвиваються на чолі з Китаєм);

здійснювалося формування геополітичного коду глобального рівня, що пов’язано із створенням національних ракетно-ядерних сил. Однак, лише на рубежі 70 – 80-х років ХХ століття із створенням значних запасів ракетно-ядерної зброї Китай став претендувати на роль держави глобального рівня, що й спонукало КНР перейти від «оборони» до «наступу» по всім геостратегічним напрямах з метою становлення країни як провідної світової держави. Геостратегія Китаю в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) ґрунтувалася на концепції «стратегічних кордонів і життєвого простору», яка обґрунтовує необхідність поступового розширення сфер гарантованого політичного, економічного та військового впливу КНР в АТР. Дана концепція не виключала використання військової сили або загрози її застосування в інтересах Китаю і була продовженням геополітичних програм Мао Цзедуна;

центральною стала воєнна безпека, загроза політичній безпеці послабла, а економічна безпека все ще поступалася за своїм значенням двом першим. Джерелом головної воєнної загрози вважався Радянський Союз;

було розробено концепцію «сукупної могутності держави». На основі цього методу китайські аналітики вимірювили чотири підсистеми могутності держави: 1) матеріальна або жорстка могутність (природні ресурси, економіка, наука і технологія, а також національна оборона); 2) моральна сила або слабка могутність (політика, міжнародні відносини, культура й освіта); 3) скоординована структура влади (організація керівництва, управління, менеджмент і координація національного розвитку); 4) екологічна могутність (міжнародна, природна й місцева).

3 етап – від ХІІ-го з’їзду КПК до створення ШОС (1996 р.) – характеризується тим, що в цей період:

була висунута Ден Сяопіном концепція «миру й розвитку», в якій визначені головні світові проблеми – проблема миру (проблема Схід-Захід) та економічні проблеми (проблема розвитку Північ-Південь). Виходячи з цього, головною метою зовнішньої політики Китаю стали боротьба за створення сприятливих міжнародних умов для вирішення завдань модернізації КНР. Дана політика отримала назву «незалежність і самостійність» і є реалізацією принципу опори на власні сили;

значення економічної безпеки поступово почало зростати, а воєнної та політичної безпеки – зменшуватися;

політика національної безпеки почала розроблятися та впроваджуватися в рамках геоекономічного підходу, що дозволило КНР на початку ХХІ століття стати одним із полюсів в міжнародних відносинах.

4 етап, що розпочався з квітня 1996 р.– по теперішній час характеризується тим, що в цей період:

китайські керівники розробили нову концепцію безпеки, яка ґрунтується на співробітництві та взаємодопомозі. Ця нова концепція була проголошена в березні 1997 р. на форумі країн АСЕАН. Подальший розвиток вона отримала у спільній китайсько-російській декларації про багатополярність і створення нового світового порядку у квітні 1997 р., а також у виступах Цзян Цземіня на форумі ООН з проблем роззброєння в березні 1999 р. і під час святкування 80-ї річниці утворення КПК 1 липня 2001 р.

Висновки:

Перші 30 років після утворення нового Китаю вважалося, що основними проблемами на світовому рівні є війна і революція, тому концепція безпеки КНР була сконцентрована на питаннях оборони та політичної безпеки, тобто на захисті територіальної цілісності і суверенітету країни, а також на зміцненні державної влади. В зазначений період політика національної безпеки розроблялася та впроваджувалася в рамках геополітичного підходу.

У наступні 30 років закріпилося розуміння того, що забезпечення миру і гарантія розвитку є двома головними завданнями сучасної епохи. У даний період Китай, не полишаючи уваги до традиційних загроз безпеці, робить акценти й на нетрадиційних загрозах у таких сферах, як економіка, фінанси, інформатика, енергетика, продовольство, охорона здоров’я, а після 11 вересня 2001-го – також й на боротьбі з тероризмом. В такий спосіб була сформована Всеосяжна концепція національної безпеки КНР, що враховує як традиційні, так і нетрадиційні загрози. В зазначений період політика національної безпеки розроблялася та впроваджувалася в рамках геоекономічного підходу.

Література: