Відчуваю, що після виборів можливий сплеск махрового сепаратизму на Сході і в Криму, якщо КОД отримає переконливу підтримку виборців, що прискорить розкол України.
Мені 75 років. На запитання знайомих, чи працюю – відповідаю: «не
працює тільки лінивий і бомж». На пенсію можна тільки животіти, як і на
заробітну плату. Так повелось ще з часів Ільфа і Петрова (щоб ти жив на одну
зарплату!). Тож копирсаємось до останнього дня… Чому так і який вихід?
Доведено
історичною практикою, що тільки демократичне суспільство забезпечує оптимальний
життєвий і правовий рівень громадян. Демократичне суспільство не дозволить
верховодити в країні не демократичним політикам і партіям. Демократичну партію не може очолювати не
демократ. Демократичний політик не зможе направити олігархічну, корумповану партію
на демократичний шлях без підтримки суспільства... Виходить - вся справа в нас
самих, в нашій недемократичності. Це підтверджує
той факт, що на всіх виборах з 2006 року, незалежно від регіону, три чверті громадян
проголосували за недемократичні партії і угрупування – КПУ,
ПР, БЮТ. Різниця в тому, що на Сході - більше за ПР і КПУ, а на Заході –
навпаки. Та чому так?
Громадською
думкою влада навчилась маніпулювати ще за радянських часів. Нам, виборцям,
надіятись ні на кого. Суспільної преси нема, всі засоби ЗМІ і канали
телебачення належать правлячій мафії; політологів, журналістів, оглядачів
утримують і направляють олігархи, тож крупиці правди можна зібрати (якщо аналітично
мислиш), прочитавши не менше десяти різних газет, подивившись стільки ж
телеканалів, в бесідах з людьми. В
інтернетівських сайтах теж розфасовані «мастисті», які співають під дудку
«своїх» олігархів, а коментаторів стільки, що й «чорт ногу зламає»: нелегко
знайти паростки правди в купі словесного
сміття, зневаги, невігластва.
Народ інтуїтивно розуміє безглуздість суспільно-правових
обставин, та політичні партії заважають
організуватись громадянському суспільству, розколюють його так, як це
робили радянські профспілки. Не народні партії, яких в Україні понад 200,
скористалися революційними настроями людей у 2004 році й зухвало розкололи
Майдан, на якому ми вперше обрали президентом українця-демократа. Все кон’юктурне,
олігархічне, амбітне, проімперське оточило, мов оси, подіум Майдану, клянучись
Ющенку, тобто нам, у вірності, а потім
підступно зрадило під патронатом правлячої мафії. Тільки при підтримці громадян
демократичний президент зміг би направити в демократичне русло дії корумпованих
партій, спираючись і на підтримку демократичної меншості, що є в кожній партії,
голосами яких маніпулюють стадні чечетови…. Та ми, чомусь, підтримували БЮТ, ПР,
КПУ.
Чи є
вихід із цього недемократичного кола? На сьогодні ще є, якщо на виборах - 2012
порозумнішаємо – проведемо до парламенту «Нашу Україну» та «Свободу». Для цього потрібно, щоб серед нас хоч один з
десяти позбувся совковості й став
прихильником проукраїнських цінностей. Оновлена
«Наша Україна», демократичність якої після очищення від екс- кадебістів і політичних
пристосуванців стала переконливішою, у Верховній Раді зможе поєднатися з
«Ударом» і «Свободою» та разом забезпечити незмінність базових основ
Конституції й не допустять розколу України, якщо вкупі матимуть у парламенті не менше 150 голосів. Я не знаю, наскільки
демократичним у парламенті буде Віталій Кличко, та без «Нашої України» і «Свободи» партія «Удар» не зможе (як зміг
Ющенко в 2009 році) протистояти злиттю в одне корумповане стійло недемократичним
ПР і «Батьківщині».
Відчуваю,
що після виборів можливий сплеск махрового сепаратизму на Сході і в Криму, якщо
КОД отримає переконливу підтримку виборців,
що прискорить розкол України. Перша
ластівка – змовницький виборчий закон
«За-366!», друга - закон про мови, третя (вже ворона) – вибори, на яких ми
можемо «прогавити» Україну. Східному сусіду – це манна небесна. Для цього
облради і міськради, контрольовані ПР і КПУ, заздалегідь підготувались - ввели
в дію неконституційними постановами закон про мови, щоб «старший брат захистив»
російськомовне населення цих регіонів, та й Саламатіна призначено Міністром
оборони, бодай не спровокувати дієвий відсіч агресору...
Та це теоретично. Дійсність буде така, що
після виборів Партія регіонів сформує більшість ще й за рахунок депутатів-мажоритарників,
а при підсиленні «тушками» від КОД (не виключаю й від «Удару») більшість стане конституційною.
Протистояти корумпованому оточенню
одному «Удару» буде не під силу, а намагань Матіос і Пинзеника (інших демократів не
бачу) не вистачить, щоб направити «Удар»
на демократичний шлях, якщо Кличко примкне до «ваговиків». Мафіозній владі багато
й не потрібно - внести один пункт в Конституцію, щоб у парламенті все вирішувала
арифметична більшість. Демократія стане такою, як у Древньому Римі, при якій
філософа Сократа засудили до страти перевагою в один голос. А судді, «за
древностию лет…», на це завжди готові.
До
речі. Подивився на телебаченні і в інтернеті передвиборчі з’їзди партій –
«бурные и продолжительные аплодисменты!». Голосування відкрите… Таке було й на ХVІІ з’їзді ВКП(б), що відбувся на
початку 1934 року, коли Сталін переміг незначною більшістю голосів. Кіров
подякував делегатам за довіру, поздоровив Сталіна з перемогою й побажав краще
працювати, бо може, в перспективі, його обійти… Кірова вбито 1 грудня того
року. До наступного з’їзду (березень 1939)
не дожив ні один делегат, хто піднімав руку за Кірова. Інквізиції відбувалися
«под бурные и продолжительные
аплодисменты» партійних чиновників та підтримці затурканого, совкового натовпу.
Налякані терором, делегати ХVІІІ з’їзду ВКП(б) змінили Устав парті – голосування стало таємним,
але демократія в Комуністичній партії була убита раз і назавжди…. Та «яку б партію
не створювали – в підсумку виходить КПРС» - прийшов до висновку мудрий Віктор Чорномирдін.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.