"Я зрозумів, що маніпулювати громадською думкою - дуже легко. Особливо, коли громади – нема, отже, у неї нема і своєї думки»... Сьогодні «партії» зробили все, щоб не було громади.
Минає 27 років, коли в карцері табору
ВС-389/36 Пермської області в ніч з 3 на
4 вересня помер Василь Стус, вдруге арештований у травні 1980 року і засуджений
до десятирічного ув’язнення та п’яти років заслання. Незважаючи на протести і відмови Стуса, на
суді був присутній призначений КДБ захисником адвокат Медведчук,
який у своїй промові сказав, що
всі злочини Стуса заслуговують на покарання… Відбувся суд-фарс при «спецпубліці».
«Кати! Ви мені й останнього слова не дали сказати!» - вигукнув Стус.
Останнє побачення з рідними - весна 1981, а
198З рік Стус провів у камері-одиночці. Василь знав, за що його катували – про
це він писав 18.07.1976 р. у заяві до Президії Верховного Совєта СРСР: «Ведь я
украинский патриот, а с такой атрибуцией мне гарантирована пожизненная опека
сыскных служб». Знав і те, яка буде реакція «общественности»: «А в пресі не вщухала буря: десятки читачів
обурювалися моєю поведінкою, за звичайною радянською звичкою… Я зрозумів, що
маніпулювати громадською думкою - дуже легко. Особливо, коли громади – нема,
отже, у неї нема і своєї думки».(«Своєї думки» немає і сьогодні - «партії»
зробили все, щоб не було громади).
З Василем Стусом мене поєднує те, що
народилися в один день тижня (я на три неділі раніше), в одні роки
навчалися в вузах (я в київському технічному), в один рік оженилися, в один рік
жінки родили нам діток (мені дочку). Василя вперше обшукувало КДБ у 1972 році,
мене - на початку березня 1985 р., його взяли за вірші і самвидав, мене – по
«анонимному звонку двух женщин в
прокуратуру» - арештували на вулиці. Прискіпливий
обшук співробітниками спецслужб у службовому кабінеті, квартирі, гаражі
ніяких компрометуючих доказів не виявив,
та обласна прокуратура сфабрикувала справу, щоб на догоду партійно-господарській мафії посадити у моє
крісло любителя відварних «куггочок»,
тож після чотиримісячного перебування в
СІЗО я отримав два роки умовно за крадіжку
у держави 73 рублів 47 копійок, за які мій працівник 3 роки тому не
звітував бухгалтеру (придбав своїм дітям-школярам учнівський стіл). Підказка
слідчого і - «гроші віддав директору, а він поклав їх у сейф». Таке було
слідство і «правосуддя»…
Перечитав збірник Стуса «Листи до сина».
Лейтмотив: «Дорогий сину!.. знай, що Твій батько віддав усе життя, аби людям
жилося краще – всім людям, на всій землі. І рости чесним, а не яловим хахлом… Научися саморозцвітання і мерехтіти радістью
навчись»…
Що
Стус хотів донести до сина і людей?: «Що люди мають жити, як янголи: з любов’ю
одне до одного, з почуттям, що всі люди брати, рівні, чесні, богоподібні,
всесильні, незламні, кришталеві. Світ- це таночок усіх людей, що взялися за
руки і чаються братами, просвітлими душами, що ширяють межі небом і землею – як
степові жайворонки, співом славлячи сонце і дощ, і сніг, і бурю, і річку, і
дерева, і птаство, і метеликів, і тигрів, і щедриків (сонечка!), і вовків. Бо
все - живе і хоче жити. Тож хай живе – усе, що росте, цвіте, пасеться,…. А ми, брати
– люди, - посеред квітів, птаства, і звірини, і дерев. Усе, що ми зробимо
доброго, піднесе небо ще вище, від нашої добротності хмари стануть біліші, а
небо – голубіше, а сонце – ясніше...Бач, сину, я хочу, щоб Ти виріс чесним,
мужнім, мудрим чоловіком. Бо людина буває тільки така. Інша проживне, проскніє,
прожере не з одного єгипетського глечика – поки й гегне. А чи була вона
людиною? Чи було в неї життя? Чи залишила вона по собі добрий слід?»
І ще: «Людина – це обов’язок, а не
титул… Коли ти бережеш залізний спокій /
всупір загальній паніці й клятьбі,/ коли наперекір хулі жорстокій / між невірів
ти віриш сам собі./ Коли ти годен правди
пильнувати,/ з якої вже зискують махлярі,/ розбитий витвір знову доробляти,/
хоча начиння геть уже старі./ Коли ти знаєш ціну щохвилини,/ коли від неї геть
усе береш,/ тоді я певен: ти єси людина / і землю всю своєю назовеш».
Мене вражає вміння Василя декількома
словами показати суть людини, її нутро: «Іноді
видається, що діячі нашої культури роблять даремну справу. Вони співають, коли
дерево, на якому вони сидять, ритмічно здригається од сокири. Як можна розуміти
їх спокій?... коли мусить бути гнів, і гнів, і гнів!.. Павличко – це ж тільки плач і нічого
більше...Драч – капітулянт поезії.. Що не рік - то риси жіночі проявляються в
Драча. Сьогодні він – як балакуча тіточка... Мовчан – парфуми стандартизації...
Суміш. Абстрактні невпорядковані композиції – жужмом. Шкода… Культ бездарних
Яворівських, їхній час, їхня година».
Думка про те, за кого би голосував
сьогодні Стус, виникла в мене, коли прочитав вислів дворічної давнини львівської письменниці Ірини Калинець -
політв’язьня радянських часів: Він «був би прикладом для нас: виступив проти
табачниківства, паплюження голодомору, мови, культури, історії…» Від себе доповню, що підтримав би героїзацію
Шухевича і Бандери, єдину помістну українську православну церкву, єдину
державну мову, примирення вояків Червоної Армії і УПА, протистояв би
осквернителям Мазепи .
Ще замислився, прочитавши статтю
Олександри Тамкової в «Експресі»: «Як відомо, Володимира Сацюка із Віктором
Медведчуком пов’язують давні стосунки. Зокрема, за однією із версій у справі
отруєння кандидата в президенти Ющенка, саме Сацюк спотворив обличчя Віктора
Андрійовича діоксаном – на замовлення Медведчука». Чи не тому Медведчук запевняв у 2004 році, що Ющенко ніколи не
стане Президентом ? Після звинуваченого «захисту» Стуса, темників «сірого
кардинала» за президентства Кучми, кумівства з недругом України, версія про
отруєння кандидата в президенти цілком логічна…
Отож я дійшов висновку, що Стус підтримав
би Ющенка і тих патріотів, що залишилися з ним. Письменник-філософ Євген
Сверстюк (йому я вір’ю, як собі) сказав про Стуса: «Лише час від часу Бог посилає
таких людей - світлі промені очищення і надії, інакше світ задихнувся б у
ненависті й самознищенні». І про Ющенка:
«Очевидно, багато ворогів у
Ющенка – не за його м’ягкість, а за твердість у постановці стратегічних
національних питань, і до ворогів різних категорій»
Здається, що Драчу, Мовчану, Павличку,
Яворівському завжди до вподоби ті політичні сили, які формують владу (КПРС, ПР,
БЮТ-КОД) та розколюють суспільство. Та не тільки їм. Іван Гель в березні 2009 назвав декілька прізвищ з
величезної шеренги зрадників – «тушок»: «Перевертні – Яворівський, Стретович,
Кармазін, Мовчан, Тарасюк, Коваль, Черноволенко, Косів, Давимуха, Шкіль,
Стецьків». Як бачимо-знову Мовчан і Яворівський! Був би живий, Іван Гель і
сьогодні поповнив би цей список новими прізвищами - геращенки, наливайченки, парубії, інші перебіжчики, -
які з корисливих інтересів завжди готові на нові «тушкування».
Часткову відповідь на все це нахожу в
Стуса: «Київ – це набір холуїв від літератури, обозних маркітанток естетики, які
на національній трагедії шиють собі розмальовані шаровари блазнів-танцюристів,
що на трупі України витанцьовують хвацького гопака. Введена в систему держави,
інтелігенція не чує жодного обов’язку перед народом, який так і не забув
індивідуального обличчя. Ця інтелігенція офіціозу, прагнучи жити, простує до
безславної смерті.»
Я впевнений, що «Союз патріотичних сил
«Наша Україна» підтримають Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Оксана Забужко,…
Підтримає, мабуть, і мій земляк Левко Лук’яненко, який свого часу клюнув на
«Юлину макуху», та, відчуваю, - виправився. Це ж про нього Стус писав:
«Левкові, звичайно, я дав оцінку як людині, свято відданій ідеалам гуманізму,
добра й справедливості».
Підтримають і мислячі українці, які не
піддаються маніпуляціям, і розуміють, що лідер «Нашої України», як писав
Вахтанг Кіпіані, - носій козацької
національної ідеї; він ніколи не ділитиме людей на «східняків», «бандерівців»,
на україномовних і російськомовних; він почитає в сім’ї народні традиції,
поважає древні звички свого народу; він ніколи не
сквернословить матом, «фенєй» і не назве свій народ «козлами»; він збирає
колекцію раритетів Трипілля, яку хотів би передати національному музею цієї
унікальної проукраїнської культури; він єдиний із політиків знає, хто такий Василь Стус, чим
знаменитий Іван Світличний, що зробила в житті Ала Горська і як загинув Валерій
Марченко; він слухає Тараса Петриненка, "ВВ", "Кому вниз",
"Океан Ельзи", "Гайдамаків"...; він любить бджіл, а трударі-бджоли
люблять тільки людей добрих серцем. Більшу частину меду він віддає в дитячі
будинки; він був самим успішним головою Національного банку України і
прем’єр-міністром; його ненавидять ті, хто ненавидить і обманює всіх нас.
Упевнений, що Василь Стус голосував би тільки за «Союз
патріотичних сил «Наша Україна».
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.