Профанація негайного виконання

На сьогоднішній день є типовою відповідь державного виконавця стягувачу на кшталт: «негайне виконання не означає -все кинув і побіг виконувати»..

Сутність та сенс негайного виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується якнайшвидший захист прав та інтересів громадян та юридичних осіб.

Як правило це ухвали про забезпечення позову, вжиття запобіжних заходів, рішення про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за один місяць та інші.

Аналізуючи чинне законодавство про виконавче провадження можна виділити деякі основні особливості виконання судових рішень що підлягають негайному виконанню:

-у разі якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного робочого дня після надходження виконавчого документа і невідкладно розпочинає його примусове виконання;

-у разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом який видано на підставі судового рішення що підлягає негайному виконанню, строк на його добровільне виконання не надається;

-у разі якщо рішення за яким боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження;

Таким чином, можна зробити висновок про те, що на дійсно законодавчо закріплене швидке виконання рішення можуть розраховувати лише стягувач за рішенням, за яким боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, за умови, звичайно, що це рішення було допущено до негайного виконання.

У всіх інших випадках негайне виконання, на практиці, було і є профанацією.

На це вказують і коментарі посадовців Мін’юсту (http://minjust.gov.ua/0/10643) які акцентують на тому, що «негайне виконання полягає в тому, щоб державний виконавець не пізніше наступного дня після надходження до нього виконавчого документа виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, а подальші виконавчі дії будуть проводитись у порядку, встановленому Законом».

Порядок встановлений Законом- це проведення виконавчих дій з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру – двомісячний строк.

На практиці це означає, що позивач вже отримав остаточне рішення що набрало законної сили, наприклад про стягнення з боржника суми боргу, або присудження майна в натурі, а Державна виконавча служба до того часу ще не виконала ухвалу про забезпечення позову по цій же справі, яку було постановлено ще декілька місяців тому!

Мені можуть заперечити, та вказати на те, що, приміром в частині першій статті 76 Закону України «Про виконавче провадження», прямо вказано про те, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника  виконується негайно.

Проте хочу зазначити про те, що на сьогоднішній день ані норми Цивільного кодексу України, процесуальних кодексів, ані норми законодавства про виконавче провадження не встановлюють чіткого визначення терміну «негайно». Також Закон України «Про виконавче провадження» містить такий термін як «невідкладно», проте його законодавче визначення також відсутнє.

Так відповідно до статті 251 ЦКУ, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Термін «негайно» неодноразово зустрічається в ЦКУ, у розумінні строку виконання зобов’язань і авторами НПК тлумачиться як таке, що виходячи із засади розумності, має бути здійснене в мінімальний строк, достатній для вчинення конкретної дії.

Європейський суд з прав людини при розгляді справи «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», зазначив, що «негайно» не означає —що це має відбутися миттєво, але означає, що це має відбутися якомога скоріше, з урахуванням місця, часу та обставин у кожній справі.

Проте особисто мені подобається наступна позиція у цьому питанні. Так, зокрема, в коментарі до статті 882 ЦКУ автори НПК до ЦКУ вказують, що сторони встановлюючи в договорі конкретні строки, тим самим формально самі встановлюють, що в даному конкретному випадку означає поняття «негайно». (Ліга. Авторський колектив коментарю до Цивільного кодексу України).

Таким чином, я вважаю необхідним замість термінів «негайно» та «невідкладно», що вживаються в Законі України «Про виконавче провадження» законодавчо закріпити строк для примусового виконання рішень, які підлягають негайному виконанню.

Так якщо звернутися до російського законодавства про виконавче провадження, то воно містить чіткі та дуже стислі строки примусового виконання таких судових рішень.

Зокрема, відповідно до «Федерального Закону РФ «Об исполнительном производстве» вимоги виконавчого документа про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника повинні бути виконані не пізніше першого робочого дня з дня надходження виконавчого документа до підрозділу судових приставів.

Вимоги що містяться у виконавчому листі, який видано на виконання ухвали суду про забезпечення позову повинні бути виконані в день надходження виконавчого листа до підрозділу судових приставів, а якщо це неможливо за обставин не залежних від судового пристава-виконавця, не пізніше наступного дня.

Зверну увагу на, що  те відлік часу відраховується з моменту надходження виконавчого документу саме до підрозділу судових приставів, а не до конкретного судового пристава, як це визначено у вітчизняному законодавстві, позаяк від надходження до органу ДВС до передачі конкретному державного виконавцю, витрачається чимало часу на «подорож» виконавчого документа від канцелярії до керівника відділу, від керівника- до державного виконавця.

Таким чином, встановлення конкретних, максимально стислих строків примусового виконання виконавчих документів що підлягають негайному виконанню, буде слугувати гарантією дійсно якнайшвидшого захисту прав та інтересів стягувача, та зменшить корупційний чинник при виконанні зазначеної категорії рішень.

На сьогоднішній день є типовою відповідь державного виконавця стягувачу на кшталт: «негайне виконання не означає -все кинув і побіг виконувати».

Якщо казати про законодавство «Про виконавче провадження» взагалі, то воно має безліч таких корупційних чинників, оскільки відсутня чітка регламентація дій державного виконавця після відкриття виконавчого провадження.

Проте їх також можна мінімізувати, зокрема, наприклад, поклавши на державного виконавця обов’язок задовольняти заяву стягувача про накладення арешту на майно боржника, або ж відмовляти у задоволенні такої заяви мотивованою постановою. Також слід чітко регламентувати строк в який після відкриття виконавчого провадження державному виконавцю слід направити запити, в які строки накласти арешт на майно, якщо арешт на нього не було накладено при відкритті виконавчого провадження і т.п.

Лише тоді примусове виконання рішень, що підлягають негайному виконанню, та і виконавче провадження взагалі, не буде профанацією, як і боротьба з корупцією в органах ДВС за допомогою «круглих столів» та вивчення закордонного досвіду.

Авторгов Андрій Миколайович, адвокат, к.ю.н., партнер СЮФ «Агентство з питань боргів та банкрутства», член громадської ради при Державній виконавчій службі України