ТУШКИ У ПАРЛАМЕНТІ ТОРГУЮТЬ РІДНОЮ МОВОЮ

Запит на нові обличчя у політиці, на нові рухи та партії – вже не просто настрій у суспільстві, це крик про допомогу і порятунок

Влада гарно знає свій рейтинг. Він стрімко падає. Єдина надія на його «покращення» - це маніпуляції над питаннями якими «регіонали» вже двадцять років зомбують своїх, вже колишніх, прихильників. Це – мова, федералізація, відносини з Росією, фактор «любих друзів» і таке інше. Припущення політтехнологів ПР, що злодійський мовний закон Колісніченка призведе до вибуху любові до провладних кандидатів та партій – є результатом відсутності почуття реальності як у Президента так і тих хто розробляє ці ганебні оборудки. Виборець виріс та розплющив очі: він більше не довіряє пустункам у вигляді кольорових буклетів та бордам з усміхненим зображенням лідерів. Вже не вдасться відволікти увагу від цін та тарифів, безпеки і майбутнього дітей, від безробіття та брехні депутатів, корупції та процвітаючого фактичного феодалізму на місцях. Українці розуміють, що живуть у тій країні яку бачать щодня, а не у тому задзеркаллі яке розмальовується у книжках Януковича. Вони розуміють, що влада відносить до нас, - до людей, як до «істот з бюлетенями». Більше половини наших співгромадян готові виходити на вулиці аби боронити своє право на називатися громадянином повноцінної європейської держави. Запит на нові обличчя у політиці, на нові рухи та партії – вже не просто настрій у суспільстві, це крик про допомогу і порятунок.

Як відомо, рейтинг нашої партії невпинно росте, щодня сотні людей долучаються до нашої боротьби за майбутнє України. Керівництво «Удару», члени партії чітко розуміють: завтра кожен простий громадянин на покладе плечі нашої молодої команди відповідальність не тільки за країну, а передусім - за своїх дітей та онуків. Це найвища довіра, вона має бути відпрацьована нами будь-якою ціною. Без перебільшення, наша організація є тією останньою спробою українця подивитися в очі нових політиків і стати поруч щоб боротися за Україну. Ми не маємо права програти цей бій, інакше втратимо можливість власноруч писати історію Батьківщини, не зможемо відповісти на питання наших дітей та онуків «що ми робили і де були» коли у них крали її, відбирали право на майбутнє і добробут. Саме тому, в питаннях формування команди та плану порятунку країни, партія приймає рішучі та конкретні рішення, формуючи потужну команду реальних лідерів. Не може бути компромісів в проблемах історичного значення. Одне з таких є статус української та російської мов. Тут в «Удару» позиція чітка: українська – державна, іншим мовам має гарантуватися, як мінімум, комфортне життя. Українець не повинен зациклюватися на цій «мовній вилці» - українська або російська. Поважати і знати рідну мову – це можливість і гордість.

Сьогодні ж є питання які потребують негайного вирішення. У раді сотні законів які чекають своєї черги, доки «регіонали» награються у «мовні конфлікти». Страждає простий українець. За стінами парламенту, чиновниками та усіма тими хто вважає себе людьми вищого ґатунку, не виконуються тисячі нормативно-правових актів. Парламентарі мають поважати та забезпечувати законність у державі, натомість вони плодять нігілізм та беззаконня. Порядок в Україні лише в гаражах кабміну та Ради, у маєтках та державних дачах; між нами і політиками прірва. Інколи, один обід чиновника рівняється річному лікуванню простої людини, одна поїздка за кордон – ремонту багатоповерхівки. Аби втриматися у «нагрітих за двадцять років кріслах парламенту», депутати ладні битися, кричати, чіплятися за останній шанс. Тушки не гребують нічим аби зробити гроші: севастопольський флот, статус мови, пенсійна реформа, податковий кодекс. Вони перетворили Раду у базар. Масштаби їх тіньових оборудок просто вражають: палаци, яхти, літаки, найдорожчі авто. Все це за рахунок платників податків яких злочинно обкрадають топ-чиновники та політики.

У цієї ситуації тільки один вихід – через консолідацію тих, кого зачепив цей державний каток зухвалості та антинародності. Таких мільйони, вони очікують на лідера, лідерів, потужну і чесну політичну силу. Сигналом для них – є тільки люди які з’являються поруч із першою особою партії, а ще справи і позиції людей які претендують на їх довіру. На одній із зустрічей, один чоловік запитав мене: «Сергію, покажи мені політичну колиску Вашого лідера. Де він почав свій політичний шлях, хто підставив йому плече. Мені тоді буде зрозуміле його майбутнє. Адже політика це часто зобов’язання і борги перед кимось, що потрібно відпрацьовувати». Тоді я остаточно зрозумів, що точно не помилився у своєму виборі, адже у житті лідера «Удару» майже нічого не змінилося: з рингу спортивного він перейшов у ринг політичний, перейшов без боргів і  політичних кураторів, без тих з ким як правило розраховуються політики за підтримку, нажаль, розраховуються Україною.