„Різдвяна казка” в галереї „Art-mix”

Цього року зима не замітає темних вулиць України снігом, не виморює хвороботворних вірусів та бацил тріскучим морозом

Здається, що непривітна погода пригнічує людей, які вже втомилися від сірості та буденності. В такий час особливо хочеться яскравих вражень і святкового настрою та чарівної казки.  Можна знайти в Києві місця, де відпочиваєш душею і одним з таких місць без сумніву є галерея „Art-mix”, що розташована за адресою вул. Мельникова, буд 6. Якщо пройти крізь арку монументального сірого будинку й відкрити двері, що ведуть в галерею, то одразу втрапиш в полон яскравого настрою і кольорів. В галереї „Art-mix” розпочалася виставка „Різдвяна казка” художників Альони та Євгена Крутоголов та Світлани Севостьянчик.

Відкриваючи виставку галерист Тетяна Грекова сказала: „Це остання виставка в 2011 році. Ми постаралися створити казковий настрій, бо розпочинаються улюблені з дитинства різдвяні і новорічні свята. Виставлені картини повертають нас в світ дитинства і кожен з нас може ще раз пережити ці солодкі миті, й зануритися у теплі спогади!”

Зі стін на людей дивляться фантастичні створіння, юні феї та казкові міста.  На перший погляд, дещо наївні, хтось навіть скаже: „Мультяшні!”, але скільки добра, світла, неземної мудрості та надії в очах персонажів картин Альони і Євгена Крутоголов. Їх характер розкривається через малесенькі деталі, як то позиція ніжок малечі чи ледь помітна тінь смутку і беззахисності у виразі облич (написати, що в казкових тварин морди – не піднімається рука). Філософські нотки вдало врівноважені кольором. Картини цього творчого і сімейного дуету, наче саме життя – журба і радість йдуть поруч, тісно переплітаються тривога і сподівання. Альона Крутоголов називає свої роботи „правильною інтерпретацією реальності” і своєю спробою „бути щасливою”.

- Чому саме ви розфарбовуєте персонажів своїх картин (котиків, мишок, однорогів) такими яскравими фарбами? Ви їх дуже любите?

- Дуже люблю! Погодьтеся, що тварин любити простіше ніж людей – вони милі, гарні і беззахисні. Навіть не самі добрі люди обожнюють своїх домашніх улюбленців, бо тварини приймають їх в будь-якому настрої і беззастережно віддані людям. А для того, щоб звірята виглядали краще, якось веселіше, я їх, по можливості, прикрашаю всіма доступними мені способами. Я пишу „ідеальні обличчя звірів”, їх внутрішній стан, бо хто добрий і хороший, то той має бути красивим.

- Ви хочете щоб у людей були такі ж добрі обличчя як і на Ваших картинах?

- Дуже цього хочу! Це було б ідеально!

- А для кого Ви пишете свої картини, хто Ваша цільова аудиторія?

- Це люди, які не втратили свою внутрішню дитину. Ці картини подобаються дітям, батькам цих дітей і прогресивним бабусям (сміється).

- На Вашій картині „Бик і дитя” людина виглядає геть беззахисною, що Ви хотіли сказати цим полотном?

- Мені хотілося написати дещо містичну картину. Люди великі і вони „нависають” над тваринами, а в дитинстві все навпаки. Дитина наче знаходиться під захистом бика. Бик символізує собою природу і показує наскільки мала і беззахисна людина, попри всі її намагання бути „царем природи”. Мені хотілося створити картину ідеальних стосунків між людиною і природою, коли людина захищена.

 Світ на картинах Світлани Севостьянчик наскрізь пронизаний романтикою і жагою життя. На полотнах яскравоволосі героїні і затишні вулички міст, Монмартр як ідеальне місце для кохання й творчості і багато квітів. Картини дещо наївні й „несучасні”, але хіба це вада в нашому наскрізь пропахлому бензином світі?

 - На відкритті виставки, Ви сказали, що не є професійним художником, що ж Вас підштовхнуло до малярства?

- В мене була велика наука і великий бізнес, але завжди відчувала потяг до мистецтва. І от три роки тому я відчула надзвичайно гостру потребу взяти до рук пензля. Для мене це стало ще одним іспитом, як для особистості. Я малювала завжди і вірю в те, що фарба витягає з будь-якої проблеми. На мою думку, сьогодні люди не вміють слухати, бачити і бути щасливими, а фарба допоможе їм повернути це вміння. Я відкрила школу для дітей, бо вони зараз дуже самотні й знаходяться в стресовому стані. Їхні проблеми я коректую за допомогою кольору. Мої картини ніколи не будуть не кольоровими і на них ніколи не буде зображена, вибачте за приклад, корова з виваленими нутрощами.

- Яку ціль Ви поставили перед собою почавши писати картини?

- Я хочу передати своїм рідним, друзям, знайомим просто людям свій оптимізм і свою радість. Я хочу, щоб до всіх зазирнуло добро. Я буду щаслива, коли мою картину повісять на кухні і в дітей з’явиться гарний апетит. Я не ставлю перед собою завдання самовиразитися, це я зроблю пошивши собі нову спідницю. Але спідниця вийде з моди, а частинка мого серця, моє добро, сподіваюся, ніколи.

- Картина „Розмова з донькою” автобіографічна?

- Мені дуже подобається займатися з підлітками. Вони, ще раз повторюю, дуже самотні, не дивлячись на те, скільки людей їх оточує. До мене, в школу, приходять надзвичайно обдаровані діти. Хтось з них обдарований математик, інший талановитий спортсмен, але вони „затиснуті” і не вміють спілкуватися, радіти, бачити світ. Так і ця картина зображує підліткові проблеми, але завдяки традиційним цінностям, які символізує старий шахтарський ліхтар, вихід буде знайдено. Я вірю в перемогу добра!

Описувати кожну картину, то невдячна справа. В народі кажуть: „Краще один раз побачити, ніж сто разів почути!”. Виставка буде відкрита до кінця січня, тож не гаймо часу і занурюємося в новорічну казку і різдвяний настрій.