Люди, ви вільні

Люди, ви вільні від порожнечі! Любов довкола вас, впустіть її до себе в душу.

Люди, ви вільні - сказала Ірен Роздобутько вустами своєї маленької героїні. А що ви про це думаєте? Чи вважаєте ви себе вільним? А якщо ні, то від чого ви залежні? Мені здається, що свобода – це любов. Дивно? Любов до людей, тільки справжня, може звільнити багато від яких проблем. Саме перше – від фальші. Від не справжності існування. Про що йдеться? Страх побачити осуд в очах знайомих дуже часто заважає допомогти тому, хто цього потребує. І ми проходимо мимо. Подалі від чужої біди. Ми хочемо змінити світ. Зробити революцію. Зняти владу, переробити Україну на Європу (чи Росію, хто як). Ми глобалісти! Ого –го! Все  ми можемо обговорити, осудити, вкласти в прокрустове ложе своїх світоглядів. Ми багато чого робимо! Для своєї оселі, для кар’єри, для себе, сім’ї (матеріально). Ми можемо тицнути в простягнуту руку кілька гривен. А годину свого часу чи віддамо для хворої дитини? Чи зможемо попросити в незнайомої людини грошей для дитини, якій це конче потрібно? Чи прийдемо до самотньої старенької по прибирати в хаті чи посидіти поговорити, трохи розрадити її самотність?

Ми самодостатні. Ми задоволені собою та своїм життям. Ні, не матеріальним забезпеченням (тут багато незадоволених), а саме способом життя. Але чому ми глушимо порожнечу в своїй душі безкінечними серіалами, шоу, новинами з телевізора? Чому читаємо жіночі романи, детективи, бульварні газети? Теревенимо ні про що годинами? Що в середині нас потрібує всього цього мотлоху! Це порожнеча. Відсутність любові. Люди, ви вільні від порожнечі! Любов довкола вас, впустіть її до себе в душу. Тоді знайдеться час на дітей – чужих, що їм потрібним шмат хліба і добре слово, та своїх, з якими треба розмовляти та вчити жити серед порожнечі з любов’ю в душі.