Пасивне християнство
18 вересня 2011, 11:18
Останнім часом все частіше стикаюсь з негативною оцінкою моєї активної християнської діяльності. В основному це заяви типу: нащо воно тобі треба, ти колись допишешся до струсу мозку, воно нікому не треба і т.д. І це доволі сумно, хоча би через те, що хр
Стали пасивними. Слова Ісуса: «Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» або забулися, або, просто не сприймаються свідомо. І це неправильно.
Нам дана необмежена свобода. Ми можемо вільно ходити в церкву, читати і обговорювати Біблію, їздити на всеможливі конференції і семінари. Ми маємо шанс вести широку агітаційну діяльність у всіх сферах життя суспільства…а натомість, обираємо нудні розмови про політику, зручний диван і просте відвідування церкви в неділю. Ще тридцять років тому, про таку свободу яку маємо ми, мріяли усі християни, усього Радянського Союзу. Варто лише подумати в якій благословенній Богом країні ми живемо. Ми можемо все, а натомість робимо мінімум. Ми неправильно користуємося тими ресурсами які дані нам, для того, щоб Боже Ім’я прославилось.
Можливо це через страх. Так, християни панічно бояться. Але бояться не страшних гонінь, не роки у концтаборах, бояться не за своє життя. А бояться того, що про них подумають сусіди, коли вони прийдуть до них з Біблією і пропозицією почитати її. Бояться втратити репутацію хорошого робітника у себе на роботі, після того як їх назвуть штундою і засміють. Ми боїмося за своє здоров’я, яке можна втратити після кількох зауважень місцевим алконавтам. Хіба це правильно. Чи Бог не попереджав нас, що за Ім’я Його нас будуть ненавидіти? І хіба не Він давав нам обітницю, що той хто витерпить до кінця, той буде спасенний? (МТ. 10:22). Чого ми боїмося? Вигнання із суспільства? Але, блаженні вигнані, бо їхнє Царство Небесне (МТ. 5:10). Боїмося, що хтось відбере у нас життя? Та чи варто боятися того, хто тіло вбиває, а душі вбити не може? (МТ. 10:28) Чому ми намагаємося догоджати людям ігноруючи Бога і навпаки? Хіба можна служити двом панам одночасно? Ні! Бо або одного зненавидимо, а другого будемо любити, або будемо триматись одного, а другого знехтуємо (МТ 6:24).
Невже ми перестали довіряти Богу? Невже інсктинт самозбереження так сильно затьмарив нам очі, що ми не можемо довіритись Богу? Невже не написано, що Господь любить правду і не покине богобійних, повіки охоронить їх? (Пс. 37:28)
Тим більше, ставши на стежку християнства, ми автоматично погоджуємося слухатися Бога і підкорятися Йому у всьому без винятку. Саме тому ми повинні бути активними, бо це заповідь Божа, заповідь яку нам лишив Ісус будучи на цій землі.
• Будьте ж виконавцями Слова, а не тільки слухачами самими. (Як. 1:22)
• А Слово нам наказує, щоб, ми свідчили про Ісуса, щоб народові ми проповідували та засвідчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих. (Дії. 10:42)
• Проповідуй Слово, допоминайся вчасно-невчасно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю і наукою. (2Тим. 4:2)
• Оце говори та нагадуй, та з усяким наказом картай. (Тит. 2:15)
Біблія підтверджує те, щоб ми постійно рухалися. Бо від того, що ми проповідуємо, залежить те, як люди вірують.(1Кор. 15:11). Бо яка користь, коли хто говорить, що має віру, але діл немає? Чи може спасти його ця віра? (Як. 2:14) Християнство передбачає не лише віру, а ще й діла. Наші діла говорять про нашу віру і наша віра стимулює нас діяти.
Більшість людей говорить, що вони не можуть служити Богу, через те, що не можуть проповідувати. Але хіба проповідь це єдиний вид служіння? Ні! Є різниця між служіннями (1 Кор. 12:5) (1Кор. 12:7-10) Найвище служіння це виконання заповідей Божих. Це сприяння розповсюдженню Його слова. Служіння це показувати хороший приклад. Як удома, так і на роботі, і навіть у маршрутках. Бо наш приклад, служить формування уявлень людей про нашого Бога. Ми маємо вести за собою, тих хто ще не пізнав радість спілкування з Богом. Маємо у всьому бути йому вірним. Як не дивно, але прославити ім’я Бога ми можемо просто допомігши бабусі перейти через дорогу, чи піднести важкий пакет комусь додому. Так. Не так важливо, що ми робимо, важливо те, з яким серцем ми це робимо. Для кого ми це робимо? Для Бога чи для людей? Це дійсно важливо. Важливо бути не тільки слухачами, а й виконавцями, виконавцями Слова Божого, яке рятувало колись і рятує донині.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.