Як тітонька Амалія в халепу вскочила

З книги "Легенди Хрещатика". Прочитай та усміхнись)

  


Прибігає якось вечором до нас в гості тітонька Амалія, вся якась вельми наполохана, розкувойджена, оченята бігають, рученятами туди-суди соває, ну явно людина не в собі. Сідає так обережненько на краєчок стільця, і крізь сльози почине моїй тещі, а своїй кращій подрузі розповідати страшенну історію.
- Так от! - починає вона, попередньо випивши залпом склянку води - їду я сьогодні в автобусі, стою на одній нозі, бо народу набилося, що тих оселедців в діжці, і розмірковую так собі, не дуже весело. А посумувати е над чим - пенсія тільки післязавтра, дожити якось треба, а в кишені тільки п’ятірка і залишилася. А як, оце майнула думка, якийсь злодюга ті гроші в мене в автобусній тисняві поцупить, що тоді робить?
Тільки но подумала, аж чую як якась лапа здорова за моїми грошенятами лізе! Я швиденько в кишеню, хапаю свою п’ятірку, і на вихід, щоб подалі від цього бандита. Але, якой там! Чолов`яга здоровій, бугаїна такий, схопив мене за руку, пальці розжимає намагається забрати гроші, От халепа страшна! Боремося ми мовчки, я боюсь що він мене зовсім уб’є, а він мовчить тому що бандюга лютий. Ну тут автобус підійшов до зупинки, двері розкрилися, а я, де й така сила і спритність взялися, вириваю свою руку, і кидаюсь на вихід. А той злодюга, як дасть мені пенделя ногою ззаду що я як куля вилетіла з автобуса, та й рачки на асфальт! Тільки й встигла побачити на мить злодійську пику з страшними вишкериними очами. Коліна розбила, руки обдерті об асфальт, зад болить так, що мабуть довго присісти не зможу, але я рада – п`ятірочку свою кровну вберегла!
Розтуляю долонь, а там замість п’ятірки - ДЕСЯТКА!
Ой лишенько, то ж це я до того чоловіка в кишеню залізла! Да то ж він свої кровні мабуть тяжкою працею зароблені гроші відібрати хотів, а коли побачив стару бабу, то й зв’язуватися не захотів, а тільки копнув добряче.
Я крадійка! Я дешева кишенькова злодюжка! - Запричитала на кінець тьотя Амалія, і в голос розридалася.
Ми з жінкою, як змогли виразили співчуття. А потім розуміючи що більше вже не можемо стримуватись, потихеньку вийшли з кімнати і сунувши кулаки до рота, щоб нас не почула, тітка разом затряслися у беззвучному реготі.,
А теща, зціпивши зуби, заходилась утішати свою бідолашну подругу. Що мов не буває худа без добра, адже грошенят побільшало, і тепер з п’ятнадцятю гривнами, можна дожити до пенсії без проблем. Жалко тільки що то була десятка, а не дещо побільше.
- Ага! – каже тітонька Амалія, - якби там було щось побільше, то я б из вами тут мабуть би і не сиділа…