Хто така жінка?

У мене на роботі є багато жінок, але одна з них точно справжня. Вона розумна і красива, цілеспрямована і в міру горда.

Відкрита і щира. Але сьогодні вона сказала дуже важливі слова: «за 10 років своєї роботи і свого 35-річного життя я можу відкрито дивитися всім в очі, не криючись і не соромлячись ні за що». По-моєму, це просто винахідливо! Бо так мало щирості і безпосередності в нашому амбіційному світі, в нашому конкурентному середовищі, в нашому короткому існуванні. Бути справжньою жінкою в таких умовах – дійсно випробування. Але вони роблять нас, жінок, сильнішими.

Нещодавно доля звела мене ще з однією унікальною жінкою – в усіх розуміннях цього слова. Настраждалася вона багато, двічі була заміжня, дітей, однак, немає. Але вона кохається у зелені і квітах. Весь її будинок цвіте в будь-яку пору року. Жінка часто хворіє, але бачили б ви, яку лагідність вона випромінює, коли усміхається! Видно, непросто зберегти добре серце й оптимізм до 75-річного віку. Але цілком можливо.

А ще я не можу не сказати про свої сльози сьогодні вранці, коли дивилась «Сніданок з 1+1» перед виходом на роботу. Транслювали повтор танцю Руслана Сєнічкіна і Людмили Гурченко під пісню з фільму «Мой ласковый и нежный зверь». Кілька місяців тому я бачила це у прямому ефірі і теж розплакалась. Не знаю чому. Людмилу Гурченко я особливо ніколи не знала і не любила. Але вона говорила святі слова: «люди не могли пробачити мені успіху». Вони й зараз цього успіху пробачити їй не можуть. Взагалі, нам, жінкам, важко пробачати одна одній, а тим більше успіхи. І це демонструється практично щодня. У будь-якому разі, прожити 76 років і померти легендою – це подвиг.

Визначень жінки є багато. Але бути щирою, доброю і успішною – її головне завдання. Я завжди захоплююсь вмінням жінки поєднувати всі риси одночасно. Це справді заслуговує на повагу і на захоплення.