Козаччина в Європі

Що ми, українці, знаємо про Англію? Італію? Німеччину? Японію? А що ми,українці, знаємо про нашу Україну?

Україна споконвіку брала участь у політичному та економічному житті Європи. Через наші землі проходили різні торговельні шляхи (наприклад, «шлях із варяг у греки»). Саме тут розташований центр Європи. Саме з наших земель (із міфічної Гіпербореї) до греків повертався їхній бог юний Аполлон (дослідники кажуть, що в наших краях його звали Юван Гапала – він же Іван Купала…). А наші українські лицарі – козаки, – прославившись здібними воїнами, допомагали королям своєю військовою звитягою. Але хіба ми про це згадуємо? Натомість ми знаємо та цінуємо японських самураїв та романських воїнів-вершників. Розумію, що немає пророка у вітчизні своїй, але сумно, панове…

Адже Козаччина була унікальним явищем тих часів. Тоді, коли вся Європа залежала від влади й примхи королів, у нас постала самобутня незалежна демократична держава, яку багато хто називав Козацькою республікою, яка оспівана в повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Україна була зображена не лише високомайстерною, військовою, а й освіченою країною. Братства, Києво-Могилянська академія… Там вивчали філософію, геометрію, арифметику, історію, музику, риторику й цілий букет мов: грецьку, латинську, польську, книжну українську та церковнослов'янську. До речі, уславлений американський письменник Хемінгуей у відповідь на прохання назвати десять творів, які слід обов'язково прочитати інтелігентній людині, називав цю повість полтавця Гоголя.  А Людвіг ван Бетховен зробив фортепіанну обробку нашої національної пісні – «Їхав козак за Дунай..».  Австрійський письменник Райнер Марія Рільке в своєму оповіданні «Пісня про Правду» поєднав знамениті українські пісні, майстерно намальовані православні ікони й запорожців… А Й.Г.Гердер у своєму творі «Щоденник моєї подорожі за 1769 рік» сказав: 

«Україна стане нової Грецією – у цій країні чудовий клімат, щедра земля, і її великий музично обдарований народ прокинеться колись для нового життя».

Але таки сумно, панове… Хіба «наша пісня, наша слава» не говорять самі за себе?.. Тож робімо все, аби хтось десь (ті самі французи або англійці) колись писав есе про те,  що їхніх героїв згадували не хто-небудь, а українці!