Эх, славяне! Что сделали с нами?
Ведь мы жили родными веками,
пропитавшись душой и сердцами,
переплетены с детства корнями…
Слов'яни
з'явилися на історичній арені не раніше кінця III тис. до н. е.,
найвірогідніше, спочатку між Середнім Дунаєм і Тисою, а потім поступово
розселилися на північніших землях. Лише гіпотеза середньо-дунайської
прабатьківщини слов'ян, відзначеної й автором «Повісті минулих літ», задовільно
тлумачить незрозумілий потяг слов'янських племен до Дунаю в епоху Великого
переселення народів у V-VI ст. і стійку пам'ять про нього серед усіх слов'янських
та деяких прибалтійських народів, більшість із яких ніколи не були пов'язані з
цією річкою ні географічно, ні історично. Як відомо, символ Дунаю виступає
переважно в старовинних народних піснях, особливо в поширеному ще за
язичницької епохи календарному та обрядовому фольклорі, що виник набагато
раніше від Київської Русі й походів київських князів, зокрема Святослава
Ігоровича (945-972 рр.) на Візантію, під час яких східні слов'яни, на думку
багатьох дослідників, нібито вперше познайомилися з Дунаєм. Усе це свідчить, що
образ Дунаю у слов'янському фольклорі з'явився разом з формуванням фольклорної
символіки й образної системи, а не був запозичений пізніше, після міграції
слов'янських племен на південь. Навпаки, загальний рух різних племен Середньої
й Південної Європи аж до початку н. е. відбувався з півдня на північ.
Уперше слов'яни згадуються у працях
Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою "венеди". Розселялися вони у
районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з
венедів вирізняються дві групи слов'янського населення - анти і склавіни. Перші заселили територію від Дунаю до витоків
Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства.
У перших століттях н. е. розпочався
міграційний рух східних слов'ян спочатку на північний схід по Десні й Сейму, а
згодом — і на південь (так зване Велике переселення народів у VI-VII ст. н.
е.). Повільно розселяючись на нових землях, східні слов'яни змішувалися з
місцевими балтськими та фінно-угорськими племенами, переймали їхні етнічні й
мовні особливості або повністю втрачали свої й асимілювалися. Таким чином
створювалися умови й ґрунт для формування нових етносів — білоруського і
російського.
Коли міграційна хвиля східних слов'ян
досягла приблизно території сучасних північної Брянщини й південної Смоленщини,
у VI ст. на далекій Півночі, біля Псковського озера і в басейні р. Великої,
з'явилися слов'янські племена — предки історичних кривичів, а в VII ст. у
басейні о. Ільмень поселилися слов'яни — предки літописних ільменських словенів.
Ці групи слов'ян емігрували сюди з Вісло-Одерського узбережжя Балтійського
моря, найвірогідніше, морським шляхом. Поступово вони колонізували й сусідні
території, унаслідок чого сформувалися Псковська та Новгородська землі. Історія
населення цих територій склалася досить своєрідно, і Псковська та Новгородська
землі потенційно могли, проте не стали ареалом формування російського етносу.
Активні етногенетичні процеси в цей час відбувалися переважно на півдні, в
межах Полісся й на Середній Наддніпрянщині.
Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер.
Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед досліджених поселень
ранніх слов'ян слід виділити -
Корчувате, Лютіж, Суботів, Канів.
Жили ранні слов'яни за традиціями
родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли великі роди - патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю. Але поступово відбувається перехід до
сусідської общини, за якої визначальним було не походження, а місце проживання.
Суспільний
лад ранніх слов'ян характеризувався переходом від
первісного демократизму до військово-племінного угрупування, за якого влада концентрується в руках сильних
вождів (князів). Спершу ті обираються
разом зі старшиною на народних віче, а
далі їх влада пеpедається у спадок.
Життя і
праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і
визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів.
Систему вірувань ранніх слов'ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі,
дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких
найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун - бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня
води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби.
Служителями
язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім
релігійних, ще й медичними,
астрономічними знаннями.
Вірили
східні слов'яни і в духів - домовиків, водяників, лісовиків,
мавок, русалок тощо.
Вже в ті
часи, грунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили
календар, який складається з 12 місяців
і чотирьох пір року. Новий рік починався
у березні - тоді, коли день починав переважати ніч.
Розвивалось у східних слов'ян й ужиткове
мистецтво зі "звіриним" і "геометричним" жанровими
стилями. Вдосконалювалась й музична
творчість.
Східні
слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного
розвитку майбутньої України.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.