Нещодавно Економічна правда опублікувала переклад статті Джозефа Стіґліца “Ідеологічна криза західного капіталізму”. Поважний автор, зокрема, пише: “... кілька років тому потужна ідеологія, заснована на вірі у вільні і не маючі обмеження ринки, довела світ до межі розорення. Навіть у період свого розквіту з початку 1980-х до 2007 року капіталізм американського зразка з ослабленим контролем з боку держави призвів до значного підвищення добробуту тільки найбагатших людей у найбагатших країнах світу, більшість же американців спостерігали, як рік за роком їх доходи або знижувалися, або стояли на одному місці”.
Не допускаючи думки, що лауреат Нобелівської премії з економіки доктор Стіґліц може маніпулювати статистичними даними (хоча й дуже важко повірити, що рівень добробуту основної маси населення західних країн не підвищився з 1980 року), я дозволю собі критично поставитися до твердження про те, що саме вільний ринок “довів світ до межі розорення”. Перше питання, яке виникає з цього приводу – який саме вільний ринок доктор Стіґліц має на увазі? Немає сумніву, що в жодного відповідального економіста не повернеться язик сказати, що якась із економік світу, за винятком, хіба що, Гонконгу та Сінгапуру, у період з 1980-го до 2007 року наблизилася до ідеалу вільного ринку. Сьогодні, як і 20 років тому, глобальна економіка є далеко не вільним ринком.
Зокрема, жоден з індексів економічної свободи - основи ринкової економіки - (таких індекси розраховуються одразу декількома дослідницькими центрами у всьому світі), не дає жодній з великих економік оцінки, близької до максимальної. Так, згідно з Індексом економічної свободи-2011 від Фундації Херітедж, лише дві вищезгадані маленькі азійські країни отримали більше 80 балів за рівень економічної свободи за шкалою від 1 до 100, де 100 є найкращим результатом. (До речі, хіба випадково саме цих двох найвільніших економік майже не торкнулося “глобальне розорення” 2008-2009, а наразі ВВП зростає від 5% у Гонконзі до 8% у Сінгапурі?) Середній же бал за економічну свободу у всьому світі, згідно з дослідженнями фундації, варіювався від 57,1 у 1995 році до 59,7 у 2011.
Тобто, незважаючи на те, що ми запровадили модель вільного ринку лише трохи більше, ніж на половину, найбільш визнані експерти планети вже запевняють нас, що ця модель не працює. Цікаво, чи дійшли б вони аналогічного висновку про безпорадність ідеї автомобіля через те, що останній не поїхав, маючи два колеса замість чотирьох?
Нарікаючи на політичне домінування, зокрема, в США, груп з особливими інтересами, доктор Стіґліц пропонує (!) посилити державне регулювання економіки. Тобто людям, які використовують державну владу для досягнення своїх економічних цілей (а саме так підручники з політології визначають групи особливих інтересів), доктор Стіґліц пропонує надати ще більше державної влади, і вірить, що це врятує ситуацію? Можливо, хтось серед тих небагатьох, хто ще вірить в хороших політиків, заперечить, що треба просто віддати владу “правильним” керівникам та економічним планувальникам. Якби тільки могла, я б із задоволенням заховала весь свій скептицизм і приєдналася до групи таких ідеалістів, адже, зважаючи на позицію найбільш відомих економістів планети на кшталт Джозефа Стіґліца, шанси обрати янгола президентом є ненабагато нижчими, ніж шанси доставити ще два забраклі колеси світовій моделі "вільного" ринку. Що ж, їдемо далі на бричці?