Модель державотворення

Існує безліч способів виведення України з державної кризи

Із самого початку існування соціальних угрупувань у свідомості людини були закладені норми, передбачаючі ієрархічну систему існування. Із плином років така система не лише не зникла, але й утвердилася у свідомості суспільства як єдино вірний варіант.

Протягом усієї історії людства ми можемо спостерігати кроки, спрямовані в тій чи іншій мірі анулювати класовість суспільства - межу між бідними та багатими і таке інше. Та зрештою, поглянувши тверезим поглядом на ієрархічні відносини сьогодення, ми не побачимо разючих змін. І це закономірно, адже в іншому випадку це суперечило б самій людській сутності. Безумовно, було б несправедливим твердження, що, скажімо, нобелевський лауреат, та людина, яка в житті своєму ніколи не працювала, заслуговують на однаковий матеріальний достаток та соціальний статус.

Благо, умови сьогодення диктують свої правила. Сьогодні дитина із «неблагополучної сім’ї» завдяки наполегливій праці має можливість «вибитися в люди». Але погляньмо правді у вічі. Класовість суспільства і не думає відступати, а лише набирає обертів. «Доісторична» ієрархічна модель влади (під словом «влада» мається на увазі не лише політика, але, в першу чергу, саме вона) призводить до постійних конфронтацій. Протистояння релігій щороку несе за собою численні жертви (але це окрема тема – її я торкатись не хочу). Усе це ми бачимо на власні очі. Як на рівні якого-набудь «бюджетного» підприємства у маленькому, нікому невідомому містечку, так і на рівні світової геополітики. Усе це в цивілізованому, високотехнологічному, високоморальному XXI столітті. Погодьтесь, не такої участі Ви хотіли б собі, своїм близьким, своїм нащадкам.

Історія дає нам безцінну можливість вчитися на помилках минулого, а також запозичувати позитивні тенденції державотворення у наших пращурів. Власне, нинішню демократію мі вважаємо дочкою демократії Древньої Греції. Якщо точніше, Афін.

Головним і вирішальним органом влади в Афінах було Народне зібрання, на яке збиралися усі охочі громадяни-чоловіки незалежно від їх майнового положення. Тут ухвалювалися державні закони, затверджувалося оголошення війни і укладення миру, обиралися посадовці, вирішувалися фінансові та земельні питання, обговорювався і затверджувався державний бюджет. Скликалися Народні збори кілька разів на місяць (Скільки разів на місяць зараз збирається парламент України?)

Другою за значимістю владною одиницею вважалася Рада. Вона комплектувалася з усіх розрядів афінського громадянства, порівну із кожної філи (провінції). Погодьтесь, таке рівномірне розділення ради на різні регіони та верстви населення самим благополучним образом сприяє підтримці інтересів усієї держави. Рада висувала на обговорення законопроекти, контролювали чиновницький апарат. Рада підпорядковувалася Народним зборам.

Установа декількох фінансових колегій, контролюючих одна одну, була ефективним способом боротьби з казнокрадством і іншими фінансовими зловживаннями посадовців. Така система якщо не виключала взагалі, то зводила до мінімуму корупцію, можливість розкрадання державних коштів.

Ще однією охоронною мірою демократичного ладу була система постійної і строгої звітності практично усіх афінських посадовців. Перш ніж піти зі свого поста після річного виконання обов’язків, кожен магістрат звітував або в Народному зібранні, або в спеціальних комісіях і у разі виявлених зловживань притягувався до найсуворішої відповідальності.

Сучасний європейський демократичний устрій досить відрізняється від своєї першооснови. Як в кращий, так і в гірший боки. З одниєї сторони: рабовласництво давно в минулому; жінки – повноцінні громадяни із абсолютно рівними з чоловіками правами; голосування проводиться не викриками і не черепками. Та є й друга сторона медалі: парадоксально, але антикорупційні методи, що використовувалися більше двох тисяч років тому, є більш ефективними тих, що бачимо зараз. А головне, саме народ, а не Рада, вирішував долю своєї держави.

Політик – слуга народу. Здається, це висловлювання ніколи не було сумісним із реальним положенням речей. Наразі політик скоріше володар свого народу, але точно не його слуга. Задумайтесь! Раз у чотири роки ми обираємо собі господарів! Саме ці люди вирішують, коли нам працювати, а коли відпочивати. Скільки грошей ми можемо заробляти і скільки віддавати державі. Якими у нас будуть пенсія, стипендія, соціальні виплати. Із ким нам «дружити», а з ким ні. З ким воювати, кому продавати… Усе. Абсолютно все. Кілька сотень людей вирішують долю мільйонів. Особисто я вважвю це неправильним. А Ви?

Запозичувати чужий позитивний досвід не соромно. Древня Русь унаслідувала свій державний устрій, релігію від сусідніх держав. І від цього лише виграла. Те ж саме можна сказати і про Російську імперію. Чому ж ми не можемо зробити того ж?

Можемо. Більше того, рано чи пізно, повинні.

Народні збори древніх Афін довгий час були недоступними для реалізації через ріст населення та недосконалість самого принципу вибору (вигуки чи підкидання шапок – не найкращий спосіб, бюлетені – досить затратний). Та огляніться довкола. Сучасний світ буквально кишить електронікою: смартфони, планшети, телевізор… та що там телевізор, сьогодні навіть холодильник, і той підключений до інтернету. Розвиток технологій дає нам змогу при спілкуванні з людьми не зважати на час і місце. Немає значення, де ти знаходишся. Маючи доступ до інтернету ти можеш зв’язатися із будь-якою особою. Більше не потрібно будувати величезні лекторії –вебінари набирають все більшої популярності. Відомі журнали закривають друковане виробництво і переходять в онлайн режим. Онлайн-університети ростуть мов гриби після дощу. В таких умовах відмова від використання онлайн ресурсу є, як мінімум, необдумаою. Нарешті народ має можливість власноруч обирати долю своєї держави. Адже реалізувати такий механізм не так уже й складно.

В Україні уже є досвід використання електронно-цифрових підписів (див. ЕЦП). Цей універсальний і непідробний ідентифікатор юридичної або фізичної особи доволі успішно проявив себе в якості інструмента для подачі електронної звітності у міністерство Доходів і зборів. Саме зараз швидкими темпами розповсюджується обмін юридично значимими документами із використанням ЕЦП. Позитивний досвід переведення економічно-правових відносин у стандарт електронного документообігу (див. EDI) можна і, рано чи пізно, стане необхідно використати і у сфері законотворення. При цьому стане можливим залучення у процес прийняття закону більшої кількості громадян України. Що, в свою чергу, забезпечить повну відповідність закону волі народу. Точніше, більшості. Цей факт надає поняттю «демократія» його істинної цінності.

Упровадження «здравого» народовладдя дає можливість нівелювати безліч повноважень Верховної ради. Основною її функцією тепер має бути не прийняття законів, а їх ухвалення для подальшого розгляду народу. У таких умовах обрання депутатів у вигляді партійних списків можна сміливо замінити на 100-відсоткову мажоритарну систему: парламентарії обираються по округам, - кожен захищає інтереси свого округу, своїх виборців – деяка схожість із сенатом США. Щорічну звітність «слуги народу» бачу обов’язковою.

Щодо президента, то, як і англійська королева, він повинен бути фігурою номінальною. Наділяти одну людину реальною владою над усією державою нерозсудливо. Навіть при умові, що ми самі обираємо цю людину.

У запропонованій моделі є багато нюансів. Я не наважуся зараз розгортати обговорення їх усіх, адже це спричинить ризик перетворити статтю на багатотомний матеріал. Можливо, в майбутньому…

Однак, як не жаль це признавати, вищезгадана модель є утопією. Не думаю, що хоч один політик, сидить він у Раді, чи стоїть на барикадах Євромайдану, буде пилити гілку, на якій сидить. Людині, що свого часу тримала в руках хоч краплину влади, поступитися нею вкрай тяжко. Все ж, ідея, на мою думку, доволі цікава. «Заривати її в землю» було б злочином. Як мінімум, її можна втілити у якості соцопитування, даними яких так люблять апелювати наші державні мужі.

Хтозна. Можливо більш «повернута до людей» влада якоїсь іншої країни (які-небудь Нідерланди…) все ж побачить у цьому вигоду для своєї держави і розпочне цей тернистий шлях перетворень. Можливо, наші онуки будуть бачити таке народовладдя як єдино вірну модель. Хочеться вірити.