Враження з Євромайдану

Відчуття надії на краще. Немає зневіри. І це найважливіший підсумок першого (сподіваюсь, що не останнього) дня (вечора, ночі) Євромайдану.

Що не сподобалось
Виявляється, нас усіх зібрав Мустафа Наєм… уявляєте? Я ні. Взагалі не розумію, чого раптом саме його висунули на роль «рятівника нації». Я шаную його активність. Але не він зібрав всіх нас. Я не бачив його закликів. І більшість не бачили. І не це вивело людей на вулиці. Мустафа, більше скромності! Ще одного Месію Україна не переживе. Місія журналіста не в тому, щоб вести кудись натовп людей. А втому, щоб ці люди перестали бути натовпом. Принаймні, я так вважаю. Невже помиляюсь?
Не сподобались намагання кількох політиків перебрати ініціативу та очолити рух. Шановні, ви спізнились! Тим більше, час зрозуміти: ніхто з вас на сьогодні не має достатньо авторитету для того, аби вивести на вулицю тисячі людей, не оплативши попередньо їхню «активність». Змиріться і працюйте. Цілком можливо, з часом ситуація зміниться.
Не сподобались також спроби опозиційних політиків представити акцію, як таку собі «репетицію» перед організованим ними недільним мітингом. Скажу відверто, навіть якщо прийду у неділю, то не отримаю великого задоволення від того, що стою поруч із проплаченими «активістами».
Присутність Кармазіка, Канішевського та Пояркова. Колабороціоністи та клоуни викликали відверте роздратування. Їх не почали бити. Сподіваюсь, все ще попереду. Але намагання «примазатись до модної тусовки», як на мене, має наражатись на чітку відсіч. Ані зрадники, ані гламурні покидьки не повинні дискредитувати людей, що вийшли на вулицю за покликом совісті.
Не сподобались спроби окремих недоумків розізлити натовп та спровокувати на на відкрите протистояння. Лемент цих стервоїдів на кшталт: «Якщо треба вбивати, то я буду вбивати» викликав роздратування навіть більше, аніж автомобіль Пояркова.
Не сподобалась дивна акція «а давайте підемо до адміністрації президента». ???!!! Ви кого там хотіли зустріти? О дванадцятій ночі! Побалакати з охоронцями? Бог поміч.
Не сподобалась активність міліції. В першу чергу тому, що було абсолютно незрозуміло що і на біса вони роблять. До бусів з омоном ми якось вже призвичаїлись. Але навіщо перекрили всі дороги навколо Хрещатика? Людей було чимало, але їх явно недостатньо для якихось силових акцій. Ніхто не намагався вийти на проїжджу частину. То нащо стільки клопоту? Незрозуміло. А тому підозріло.
А ще не сподобалась погода. Але хто сказав, що має бути легко та приємно?

Що сподобалось
Те, що люди зібрались справді стихійно. Наші опозиціонери були ошелешені подіями аж ніяк не менше регіоналів. І не були готовими. А тому, спробували підлаштуватися під ситуацію «по ходу справи». Вийшло як вийшло. Їх сприйняли, вислухали, почули. Але лідерами руху депутати не стали. Принаймні, поки що. І це добре.
Сподобався виважений Луценко. Він не дер горлянку і не закликав до «негайних та рішучих». Абсолютно логічно говорив про те, що будь-які серйозні дії можливі виключно за умови наявності великої кількості учасників. Від ста тисяч. Пояснював, як поводитися із своїми колишніми підлеглими. Не провокувати, не наражатись. Закликав не чекати вказівок «згори» і не шукати очільників. Абсолютно погоджуюсь. Має виникнути ситуація, коли не ми підтримуємо опозицію, а вона нас. Інакше все знову буде марним.
Відсутність партійної символіки. Тих, хто намагався піднімати «іменні» прапори, ласкаво просили «зайти іншим разом». «Агітваген» Кличка зі звуковою апаратурою на початку був прикрашений ударівськими гаслами. Зняли. За що окреме спасибі.
Сподобався настрій людей. На початку багато хто ностальгував і намагався асоціювати цю акцію з 2004-м. Але достатньо швидко прийшло розуміння, що подібність виключно зовнішня. І це добре. У цього руху немає лідера. І не треба. Жодного бажання знову товктись на старих граблях.
Сподобалось і те, що вперше з пам’ятного 2004-го люди перебороли огиду до великої політики. Євроінтеграція хороший та зрозумілий символ. Принаймні, ніхто не зміг запропонувати кращого.
Порадувала наявність хорошого почуття гумору у Кличка. Деякі фрагменти його першого виступу (до приїзду агітвагена), заслуговують на оплески. Не домашні заготовки, а справжній інтерактив.
Приємно що, на відміну від 2004-го, політики не відділяли себе від «плебсу». Принаймні, деякі. Були у натовпі, активно спілкувались та не дерли кирпу (не плутати з Кирпу, Кипру та Карпу).
Сподобалось відчуття надії на краще. Немає зневіри. І це найважливіший підсумок першого (сподіваюсь, що не останнього) дня (вечора, ночі) Євромайдану.