Як зробити пресу під пресом

Роздуми на тему, чи потрібні державі власні видавничі комплекси...

Не новина, що живемо ми зараз в епоху змін, які навіть за логікою важко передбачити, проте, деяка стабільність і, можна сказати, наслідувальність принципів залишається важливим аспектом політики та економіки, яка в Україні служить саме політиці, а не навпаки, як за її кордонами.

Окремі керівники Адміністрації Президента України, неодноразово публічно декларуючи принципи політичної незаангажованості, наполягаючи на дотриманні у підборі кадрів виключно професійного підходу, все ж таки нерідко намагаються «дати волю» своїм «корпоративним» уподобанням. Так, поступово, серед значної кількості інших установ, підпорядкованих Адміністрації Глави держави, керівництво яких підпадає під «немилість», котру «на горі» вирішили  назвати «адміністративною реформою», опинилася чинна адміністрація Державного видавництва «Преса України».

Довідка.

Державне видавництво «Преса України» ДУС АП України є найпотужнішим видавничо-поліграфічним комплексом загального призначення у державній власності, який здатен у найкоротші терміни та високоякісно виконувати завдання з випуску поліграфічної продукції самого широкого спектру. Під проводом чинної адміністрації видавництва здійснено технічну модернізацію наявного виробничого обладнання, у скрутних умовах фінансової кризи збережено талановитий колектив підприємства та вживаються заходи з його поповнення й оновлення, підвищується фаховий та загальноосвітній рівень працівників. На балансі видавництва також є ряд діючих дитячих оздоровчих закладів, житлово-комунальні комплекси та рекреаційні установи, які використовуються за згоди профспілкового комітету видавництва (членами профспілки є понад 1,5 тис. працівників підприємства). Окрім збереженого у складних фінансових умовах виходу державних видань «Молодь України», «Український футбол», «Крокодил», «Жінка», які залишаються значним фактором якісного наповнення культурної та просвітницької складової українського інформаційного простору, «Преса України» здійснює випуск спеціалізованих та критично-важливих для провадження державної політики видань, як-то «Вісник Президента України», «Вісник державних закупівель», допоміжної поліграфічної продукції в інтересах ЦВК України, МЗС, МВС та ін. органів державної влади; випуск книжкової продукції широкого спектру та призначення, у т.ч. навчальної літератури для дітей і юнацтва. Зусиллями чинного керівництва видавництва «Преса України» непересічними типографськими можливостями підприємства користуються на вигідних умовах провідні, найавторитетніші вітчизняні друковані видання – «Дзеркало тижня», «2000», «Сільські вісті», «Робітнича газета», «Україна молода», «День», «Товариш» та ін. Зазначене дозволяє гарантувати названим незалежним засобам масової інформації періодичність виходу, доступну, якісну та надзвичайно потужну поліграфічну базу та, у разі потреби, засоби верстки.

Очевидно, що потребу у людях особисто відданих не компенсувати реальними можливостями ефективної роботи з професіоналами, які віддали видавничій справі більше десяти, а в окремих випадках і двадцяти років, зробивши дане підприємство прибутковим навіть в умовах важких економічних негараздів минулих років та фінансових потрясінь сьогодення, що саме по собі – за межами можливого для більшості пересічних менеджерів Адміністрації. Проте, чи не варто цим великим державним мужам більш ґрунтовно підходити до комплектування «своєї» команди?  

Із чисельних балачок, які точаться на Банковій, серед кандидатур на посаду нового директора Державного видавництва «Преса України», найбільшою популярністю користується викладач кафедри «Фінанси підприємств» Київського Національного економічного університету ім. Гетьмана, 36-річний кандидат економічних наук, у минулому одесит, Онищенко Сергій Володимирович.

Серед студентів названого вишу Сергій характеризується, скажімо, неоднозначно. Зважаючи на «одеське» минуле, на формування особистості пана Онищенка беззаперечний вплив мали твори безсмертних Иєхієл-Лейба Ар’євича Файнзильберга та Євгена Петровича Катаєва («Ілля Ільф» та «Євген Петров» відповідно) під назвами «12 стульев» та «Золотой теленок».

Одного з головний героїв даних творів – Остап-Сулейман-Берта-Марія-Бендер-Бея, – Сергій Володимирович намагається втілити у життя своєю непримітною для неозброєного ока персоною.

Не будемо брати до уваги чисельні скарги студентів КНЕУ на якість викладання навчального матеріалу Сергієм Володимировичем, який заводить у глухий кут роздумів навіть «бувалих» бухгалтерів із діючих підприємств, що здобувають вищу освіту на заочній формі навчання.

Не будемо також пригадувати й намагань залучити студентів, які не розуміють стиль його викладання, до проведення «додаткових занять» на окремій, платній основі. Особливо це стосується студентів-контрактників та слухачів заочної форми навчання на спеціальності «Фінанси, грошовий обіг та кредит», за якою Сергій Володимирович захистив кандидатську дисертацію.

Опустимо й непристойні історії із залицянням до студенток молодших курсів, адже це – не новина для студентів КНЕУ та деяких викладачів, а також ректорату, представники якого неодноразово намагалися «покращити результативність» викладацької діяльності пана Онищенка, проте марно. Це звісно могло б зацікавити Міністра освіти, науки, молоді та спорту Дмитра Володимировича Табачника, який нещодавно оголосив про ґрунтовний перегляд кадрової політики та змістовності програм підготовки фахівців у вищій школі, однак, питання даного кандидата на посаду керівника державного видавництва такого ґатунку значно ширші.

Як виявляється, навчання студентів не є головним життєвим пріоритетом сьогоднішнього «Остапа Бендера». Сергій Онищенко займається підприємницькою діяльністю, виступаючи засновником ТОВ «Сейф», яке надає поліграфічні послуги та ТОВ «Камеон» (транспорт), а також є директором ТОВ «Торговий дім «Конві».

Відомо, що цей торговий дім є т.зв. функціональним «двійником» відомої виробничої фірми ЗАТ «Конві», яка спеціалізується на випуску поштових конвертів та інших видів паперової упаковки із поліграфією. Дане закрите товариство очолює Болдирєв Сергій Володимирович, з яким новоспечений «Остап Ібрагімович» реалізовує напівлегальні схеми щодо вибиття конкурентів із тендерів про державні закупівлі та аналогічні конкурси бізнес-структур, таких як «МТС», «Фарлеп», «Мікрософт Україна» тощо.

Серед своїх колег Сергій Володимирович Онищенко відверто хизується можливим фактом майбутнього призначення.

Він стверджує, що його впливові друзі у Державному управлінні справами вже дозволили йому ознайомитися із фінансово-господарською та іншою звітною документацією видавництва «Преса України», яка справила на нього позитивне враження, особливо в контексті налагодження подальшої співпраці із його, власними комерційними структурами.

Цей новоявлений «Остап Бендер» навіть і думки не припускає, що навіть після призначення на посаду директора «Преси України» він стає державним службовцем, на якого накладаються певні обмеження, зокрема, в контексті чинного антикорупційного законодавства. Оскільки Сергій Онищенко не збирається обмежувати свою участь у підприємницькій діяльності ТОВ «Сейф», ТОВ «Камеон» та, за загальним рахунком ЗАТ «Конві», його керівникам слід серйозно замислитися про те, чим вони перекриватимуть прямі порушення вимог Закону України «Про державну службу» та фінансові втрати видавництва «Преса України», яке залучатиметься паном Онищенко до реалізації сумнівних оборудок та виконання видавництвом робіт за контрактами із «Конві», які здійснюватимуться за нереально низькими тарифами.

Проте, приведене вище є лише тільки початком втілення «генеральських» планів Сергія Володимировича щодо подальшої діяльності видавництва «Преса України».

Фіналом перегляду укладених договорів з орендарями приміщень видавництва можна вважати рішення про  поступовий демонтаж виробничого обладнання з метою звільнення займаних ним площ для передачі їх в оренду наближеним до Сергія Онищенка комерційним структурам. Це цілковито вкладається у популярну серед студентів-улюбленців Сергія Володимировича формулу «Виробництво – це тягар, приміщення в оренді – стабільний прибуток». Ця формула вже показала свою хибність минулорічним крахом на ринку нерухомості у США та Канаді, який потягнув за собою у прірву фінансової кризи чи не півсвіту.