Замкнене коло

Чому ми бігаємо по колу?

У Вас ніколи не виникало відчуття замкненого кола!? Тобто коли одна проблема зводиться до іншої, а та до третьої, а третя до четвертої і так далі, допоки втомлюєшся лічити ці проблеми і повертаєшся назад до першої, з якої, власне, все і почалося.

Деякі люди схильні вирішувати такі замкнені кола досить просто – самогубством. Я не буду сперечатися про те, чи є суїцид виходом для слабких духом, чи, навпаки, - вольовим кроком. Зараз я говорю про речі простіші, більш приземлені і повсякденні. Часто, коли намагаєшся задумуватися над якимось речами, з якими стикаєшся щодня, виникає саме таке відчуття замкненості і, що найгірше, закрадається підозра, що це комусь вигідно.

Взяти, хоча б, ситуацію із паркуванням власного авто у центрі Києва. Після останнього речення багато з читачів, мабуть, почали матюкатися і, ймовірно, далі не читатимуть, але я прошу Вас все ж таки дочитати. Багато хто подумав – Мені б такі проблеми! Де припаркувати свою машину в центрі. Мені б, для початку, машину десь взяти! Але водії не з народження сіли за кермо. Вони теж були пішоходами і кожного дня бувають пішоходами, коли переступають поріг автівки. Багато хто з водіїв, звичайно ж, швидко забувають про своє «пішохідне» походження і починають люто ненавидіти учасників дорожнього руху «без коліс».

А я намагаюся не забувати той час, коли у мене не було автомобіля, і те, чим мене тоді дратували щасливі власники «чотирьохколісних друзів». Інколи, коли я заздалегідь пригальмовую перед пішохідним переходом без світлофора і пропускаю пішоходів, останні здивовано вдивляються в моє обличчя: так, ніби я зробив щось надзвичайне. А й справді, у нас же не пропускати пішоходів і гальмувати вже перед самим їх носом – це норма. А чого варте паркування на тротуарах?! Пройти немає де! А Київська влада ще й заохочує це явище. Навіщо, мовляв, турбуватися про будівництво багаторівневих підземних чи надземних паркингів у центрі міста, навіщо облаштовувати паркувальні місця, навіщо? Можна ж просто взяти банку синьої фарби і гарненько намалювати пензликом прямі сині лінії на проїжджій частині та на тротуарах. І «вуаля» - проблему з паркуванням у центрі міста вирішено. І кого турбує, що проїжджа частина стала удвічі вужчою і, відповідно, у стільки ж раз скоротилася пропускна здатність даної ділянки дороги, а на тротуарі не залишилося місця для пішоходів!? Логіка проста – все одно всі паркувалися б і на дорозі, і на тротуарі, і на газоні. То чому б на цьому не заробити!? А паркуються так водії не від того, що отримують від цього фізичне чи моральне задоволення, а від того, що залишити машину більш немає де.

От Вам і замкнене коло виходить! Шляхи розв’язання цього кола проблем мало хвилюють міську владу. Та й навіщо? Якщо на проблемах інших можна добре заробляти. На цих простих істинах і побудована вся система.

І допоки існуватиме такий круговорот, доти система буде гнити. А риба, як відомо, гниє з голови…