Петро Конашевич Сагайдачний - ціла сторінка української історії

Історія не кожному лишає місця на своїх безсмертних скрижалях, та гетьману Петру Конашевичу Сагайдачному вона відвела одне з найпочесніших — як видатному полководцю, політику, патріоту своєї землі…

Видатний історик запорозького козацтва Д. І. Яворницький зазначав: "Дивна сміливість, швидкість і руйнівна сила всіх цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний проводир, яким був Петро Конашевич Сагайдачний". Його можна безсумнівно можна назвати одним з найвидатніших європейських полководців, великим державним діячем, вправним дипломатом, палким захисником української культури й духовності, поборником освіти, уособленням людини доби Відродження, котра піднеслася до найвищих щаблів тодішньої освіченості та була титаном духу й думки.

Петро Конашевич Сагайдачний народився в селі Кульчиці Перемишльської землі Руського воєводства (Самбірський район Львівської області) в шляхетській православній сім'ї. Навчався в Острозькій школі на Волині. Після випуску переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім учителем, а також помічником київського судді Івана Аксака. Згодом пішов на Запорізьку Січ.

У кінці XVI – на початку XVII сторіччя Сагайдачний очолює Запорізьку Січ та стає кошовим отаманом. Він очолював відважні морські походи козаків на Стамбул, Трапезунд та Синоп. Крім того, він розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на "чайках" – швидкохідних човнах. Він ввів армійську дисципліну і розробив тактику бою, властиву саме козакам, що дало йому можливість воювати з переважаючою кількістю турецької армії. Сильна армія козаків дозволила Сагайдачному вести переговори на рівних із польським королем. Армія запорізьких козаків свого часу була щитом, який захищав східні кордони Польщі від турків і Москви. До речі, своє легендарне прізвисько Сагайдачний дістав завдяки умінню влучно стріляти з лука (Сагайдак – сагайдак для стріл).

З 1600 року він керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення. Під його проводом запорожці взяли турецьку фортецю Варну в 1605 році, в 1614-му – Синоп, а в 1616-му – Кафу (Феодосію), спалили турецький флот і звільнили безліч християнських невільників.

Безсумнівно важливою подією за часів Петра Сагайдачного є битва під Хотином 1621 року. Тоді козацькі війська прийшли на допомогу польським військам, яких тримало в облозі в хотинській фортеці турецьке військо на чолі з султаном Османом ІІ. Битва під Хотином тривала 28 днів. За цей час армія Османа ІІ провела "шість великих штурмів" в яких брало участь все 100-тисячне турецьке військо. 40-тисячне козацьке військо змогло не тільки оборонятись, але і контратакувати супротивника. Внаслідок битви турецькі втрати становили близько 80 тис. чоловік. 29 вересня між командуванням польсько-козацьких і турецьких військ почалися переговори про укладення миру. Вони закінчилися 8 жовтня 1621 року підписанням угоди про Хотинський мирний договір. За мирною угодою сторони домовлялися про відновлення дипломатичних зв'язків. Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Ця битва змусила Туреччину відмовитись від планів завоювання Європи. Розгром турецького війська під Хотином привів до внутрішнього політичного послаблення султанської влади (повсталі яничари вбили у 1622 р. Османа II), а також посилення боротьби слов'янських та арабських народів проти турецького поневолення.

За активної участі Сагайдачного на Україні 1620 р., всупереч політиці польсько-шляхетського уряду і католицької та уніатської церков, було відновлено православну ієрархію, ліквідовану після Брестської церковної унії 1596 р. Таким чином, Петро Конашевич зробив великий для свого часу крок – поставив зброю на охорону освіти і культури.