Криза питної води?

В Україні її запасів менше, ніж у Туркменії, вважають експерти.

У 2020 році, за даними ЮНЕСКО, людству загрожує криза питної води. Здавалося б, українцям можна не хвилюватися: і річок у нас багато, і під землею потужні водні горизонти, і тої живодайної вологи вистачить ще й далеким нащадкам. Втім, експерти кажуть, що це хибні стереотипи. А як же воно насправді? Про ситуацію з відносно чистою аква вітою йшлося на засіданні круглого столу в Київському міському будинку природи з нагоди Міжнародного дня водних ресурсів.

Державу вважають водозабезпеченою, якщо на кожного її жителя припадає не менше 15 тисяч кубометрів прісної води. У нас же цей показник сягає лише тисячі. Виявляється, в Україні запасів аква віти менше, ніж у Туркменії. До речі, ця наша посестра по колишньому Союзу радянських республік усе своє сільське господарство веде на поливних землях. А в нас зрошують лише 6,6 відсотка угідь. Якщо у 1990 році в Україні “обводнювали” два мільйони 530 тисяч гектарів полів, то в минулому році — тільки 600 тисяч. Найбільше скоротилися зрошувані площі в Донецькій, Дніпропетровській областях, у Республіці Крим. І це при тому, що кількість води, яка надходить туди з Дніпра, не змінилася. Ці дані навів у доповіді директор державного комунального підприємства з охорони, утримання та експлуатації внутрішніх водойм Києва “Плесо” Микола Щепець. За роки бездумної меліорації з карти України зникло близько 100 річок. Майже 100 населених пунктів нашої держави зовсім не мають питної води, і її доставляють туди в цистернах.

Столиці поталанило найбільше. Місто напувають Дніпро, Десна, артезіанські джерела. Вода з кранів тече цілодобово, і її усім вистачає. До того ж платимо за неї майже символічну ціну — 82 копійки (52 за водопровід і 30 за каналізацію). Така ціна, звісно, не покриває витрат “Водоканалу”.

Якийсь мудрий чиновник розробив для нас норми споживання води. В Києві це 300 літрів за добу на одну людину. Середньостатистичний харків’янин чи то потребує більше пиття, чи має частіше митися. Але там визначено добову норму 400 літрів. Коли ж за будинковими лічильниками взялися перевіряти реальні наші водні витрати, то виявилося: кожен киянин використовує за день пересічно 348 літрів живлющої вологи. Бережливим берлінцям вистачає 160—180 літрів, а мешканець столиці Данії обходиться 120-ма. Але там, у країнах Західної Європи, водоміри стоять у кожній квартирі, вода коштує дорого, і всі новітні технології спрямовано на те, щоб економити аква віту.

Вже третій рік діє в столиці Водно-інформаційний центр, чи, як його називають у народі, музей води. Він розмістився в парку “Хрещатий” у реконструйованих спорудах першого централізованого водогону. За цей час тут побували понад 243 тисячі відвідувачів з 57 країн світу.

У Водно-інформаційному центрі, до речі, єдиному в Україні, і діти, і дорослі можуть не тільки дістати цікаву теоретичну інформацію про воду і систему водопостачання, а ще й погратися з велетенськими мильними бульбашками, у басейні погладити ручних японських коропів, самостійно прокопати в піску русло “річки”, зазирнути в каналізаційний колектор і сховатися від зливи й грози у карстовій печері. У цьому музеї навчають цінувати й берегти воду. Директор Водно-інформаційного центру Олександр Попов особливі надії покладає на молодше покоління. Тих, хто вже звик бездумно виливати в каналізацію кубометри чистої водички, перевиховувати важче. Але й вони не безнадійні, вважає Олександр Юхимович. Якщо такому марнотрату поставити в квартиру водомірний прилад та ще й підняти ціну на воду (а це рано чи пізно станеться), то і він навчиться раціонально використовувати наше найбільше багатство.

А тим часом у Водно-інформаційному центрі пояснюють: через несправну сантехніку непродуктивні витрати води можуть сягати 50 відсотків. Якщо з крана повільно крапає, то за добу виливається близько 20 літрів. Краплі падають частіше — і в каналізацію стікає вже 100 літрів життєдайної вологи. Цівкою збігає 380 літрів. Та найбільших збитків завдають змивні бачки. Ледь помітні струмінці без потреби виносять за добу аж 600 літрів чистої питної води.

Можна довго дискутувати з приводу якості рідини з водопроводу. У нашому місті вона, до речі, відповідає всім міжнародним нормам. У цьому запевнили журналістів завідувач відділу гігієни проблем екології Київської міської санстанції Сергій Тимошенко, а також інженер першої категорії технологічного відділу Департаменту експлуатації водопровідного господарства “Київводоканалу” Вікторія Гармаш. Але якщо ми масово не перейдемо до раціонального використання води, то через якийсь десяток років почуватимемося, наче в пустелі.