Ходжалинська трагедія. Погляд зі сторони.

До нас http://narodnagazeta.com.ua/ в редакцію надійшов лист-звернення Кошового Отамана Ярмолинецького куреня МГО "Козацтво Запорозьке" Володимира Лебедя з приводу оголошення лютого місяця на Україні - "Місяцем Ходжали". Текст зверення публікується без зм

З великим подивом дізналися ми із ЗМІ про те, що з ініціативи Молодіжного форуму Ісламської конференції, Союзу азербайджанської молоді України та Всеукраїнської молодіжної асамблеї та за сприяння посольства Азербайджану в Україні лютий 2011 року оголошений у нас «Місяцем Ходжали»! І що з цього приводу у багатьох містах і областях України планується проведення безліч різноманітних акцій. 
Чому нас це дивує? З тієї простої причини, що Україну намагаються втягнути в процеси, які жодним чином не відповідають ні її національним інтересам, ні - що найголовніше! - Вищій історичній істині. Для того, щоб у цьому переконатися, треба дивитися на ці події не з азербайджанської або вірменської сторони, а саме - крізь призму істини! І що ж ми в такому випадку бачимо? Щодо Ходжалинської трагедії сьогодні достеменно відомо лише те, що після штурму селища Ходжали вірменськими військами в ніч з 25 на 26 лютого 1992 року в 12-ти кілометрах від нього неподалік міста Агдам були виявлені тіла кількох сотень вбитих мирних жителів. І що азербайджанські політичні сили - перш за все „протурецький” Національний фронт Азербайджану - поспішили звинуватити вірменську сторону в геноциді проти азербайджанського населення, і з того часу всіляко просувають цю ідею в свідомість світової громадськості. Саме на це спрямовані і теперішні  акції  на Україні.

Однак не все так зрозуміло, як намагається представити азербайджанська сторона. Адже навіть якщо погодитися, що дане звірство вчинили саме вірмени, то виникає питання: чому ми говоримо тільки про Ходжали і не згадуємо про Сумгаїт, Баку, Кіровобад, де за кілька років перед тим було по-звірячому вбито в цілому кілька сотень вірмен? Або ці жертви чимось відрізняються і не гідні згадки? 
Однак не все зрозуміло і щодо самої Ходжалинської трагедії. На Україні, на щастя, ще вміють читати і аналізувати, і детальне вивчення всіх подробиць трагедії примушує поглянути на ці події інакше. Свідоцтво чеської журналісткиЯни Мазалової, її азербайджанського колеги Чингіза Мустафаєва, який розпочав своє власне розслідування і в результаті був вбитий при нез'ясованих обставинах, а також і вельми недвозначні вислови тодішнього президента Азербайджану Аяза Муталібова - все це, так само як і безліч інших фактів, дає підстави стверджувати, що Ходжалинська різанина інспірована НФА (Народним фронтом Азербайджану) для досягнення власних політичних цілей. По-перше, для дискредитації та усунення від влади зорієнтованого на Москву Муталібова, по-друге, для зриву миротворчої місії іранського міністра закордонних справ Велаята, в результаті якої на противагу турецькому посилився б іранський вплив, і, нарешті, для дискредитації в очах світової громадськості вірмен з тим, щоб „притягнуте за вуха” на них звинувачення у різанині якимось чином зрівноважило турецькі звірства часів Першої світової війни.

Неупереджене вивчення призводить саме до таких висновків, що робить Ходжалинську різанину трагедією подвійною - по-перше, трагедією невинно убієнних, а по-друге, трагедією небаченої брехні! А далі одна брехня породжує іншу - і Ходжали стає політичним брендом, засобом для маніпуляції свідомістю. При цьому окремий епізод вірмено-азербайджанського конфлікту - трагічного для обох народів - навмисне виривається з загального контексту проблеми Нагорного Карабаху. Звичайно, будь-яка різанина - хто б її не вчинив - є зло, але воно не причина, а наслідок. Причина ж посилено ховається - бо вона дуже незручна вона для тих, хто, незважаючи ні на що, доводить азербайджанське право на Нагорний Карабах.

Причина ж очевидна навіть з нашого далекого українського погляду! Зі сторони могло викликати здивування, що війна за Карабах з самого початку пішла, що називається, „в одні ворота”, що у азербайджанців не виявилося жодних шансів хоча б тимчасово заволодіти цим краєм. Чому так? Невже у Вірменії більше ресурсів? Аж ніяк ні! А скринька просто відкривалась - таким чином виявилася воля нагорно-карабахського народу - виходячи ж з вищої Божественної правди тільки він і може визначати своє власне становище! Але, говорячи про вірмено-азербайджанський конфлікт, чомусь іноді забувають, що головною і визначальною силою для визначення суті питання тут є не Вірменія і не Азербайджан, не їх державні інтереси, - а воля народу Нагорного Карабаху, його право вільно розпоряджатися своєю долею. Тим більше, що це право йому дає сама історія. Справа в тому, що вірменське населення Нагорного Карабаху (Арцах) жило тут в усі часи та  історичні епохи - навіть у ті часи, коли ні про азербайджанців, ні про турків-сельджуків в цих краях навіть не чули! Тому, коли на противагу праву вірменського населення Карабаху на самовизначення висувають тези про непорушність кордонів і про територіальну цілісність Азербайджану, то виникає питання: яким же чином ці кордону виникли і яке «священнодійство» освятило їх непорушність? Виявляється, що далеко ходити не треба: «історичне» рішення - корінь всієї проблеми - було прийнято в 1921 році, коли радянське керівництво в силу якихось політичних причин поточного дня вирішило на 90% населений вірменами Нагорний Карабах на правах автономної області передати під юрисдикцію новоствореної Азербайджанської РСР. Не будь тією історичної помилки, швидше за все, не було б і всіх жахів вірмено-азербайджанської війни. Але сьогодні - коли давно вже немає радянської держави, а відповідно і радянських законів – чи не протиприродно апелювати до непорушності цих законів, які віддали вірмен Нагорного Карабаху «на поживу» Азербайджану? Набагато природніше було б виправити цю помилку і у двосторонньому порядку встановити нові - етнічно обгрунтовані - межі.

Однак те, що дістається усілякими неправдами, такими ж неправдами буде і захищатися - така суть політики, яку демонструє Азербайджан. Це - погано зрозумілий патріотизм, коли вище чужої правди ставиться своя неправда. Знайомлячись з історичною суттю питання, ми пропрацювали безліч досліджень і статей, присвячених історії Вірменії та Азербайджану, переконалися в тому, що Арцах - історично невід'ємна частина Вірменії - з тієї простої причини, що споконвіку тут жили вірмени. Яка ще причина потрібна? 
А ось що стосується позиції азербайджанської сторони, то короткий і в той же час повний її прояв ми знайшли на персональному сайті якогось азербайджанського патріота Карабаху. Людина він, мабуть, непогана і зовсім не кровожерлива, позаяк розуміє таке: «Час знайти в собі силу, мудрість, рішучість і простягнути один одному руку дружби ... Дуже сумно і трагічно, що трапилося таке горе, розвівши два гордих, колись братні народи по різні сторони барикад ». - Ось уже з чим не посперечаєшся - дійсно давно пора! Однак при цьому: «Нагорний Карабах - невід'ємна частина Азербайджану, яку я з дитинства вважав Перлиною Азербайджану, ось вже більше 15 років перебуває під окупацією вірменських сепаратистів ...» - Ну і як тут поясниш людині, що ті, кого він  диким політичним сленгом іменує «вірменськими сепаратистами», в реальності становлять народ Нагорного Карабаху? І таким чином за його логікою виходить, що Нагорний Карабах знаходиться «під окупацією» власного народу! Ось це і є прояв того випадку, коли вище чужої правди ставиться своя неправда. 

Теж можна сказати і про організацію в Україні «Місяця Ходжали». Вшанування пам'яті невинно убієнних – це благе діло. Але чому ж у такому випадку азербайджанські молодіжні організації України не ратують про вшанування пам'яті всіх загиблих у вірмено-азербайджанському конфлікті - з тим, щоб Господь почув їхні молитви і помирив два ворогуючі народи? Ось така мета була б на користь усім - Азербайджану, Вірменії, Україні. Але, на жаль, зовсім не такі цілі переслідуються організаторами акцій «Місяця Ходжали» - не примирення народів, але загострення ворожнечі, не мир, але війну несуть вони на Україну!

Тому, звертаючись до Служби Безпеки України, Міністерства Внутрішніх Справ, Міністерства закордонних Справ України, представників інших гілок виконавчої влади України, ми, козаки Ярмолинецького куреня МГО „Козацтво Запорозьке”, просимо звернути увагу на вищезазначені факти з тим, щоб під час проведення запланованих акцій не допустити виявів ксенофобії, маніпулювання свідомістю наших громадян та подальшого наростання напруги в вірмено-азербайджанських відносинах. Також просимо усіх представників вірменських громад зберігати витримку та спокій, не піддаватися провокаціям та пам’ятати, що правда в цьому випадку буде на їх боці.

Оригінал звернення http://narodnagazeta.com.ua/