Чому приватні особи не можуть оскаржувати конституційність законів у КСУ?
06 квітня 2011, 06:44
Чинне законодавство не надає фізичним та юридичним особам права на безпосереднє оскарження неконституційних актів у КСУ
Інститут конституційної юстиції повинен, безперечно, не тільки вирішувати політичні конфлікти, але й захищати права приватних осіб,
унеможливлюючи застосування щодо них неконституційних законів. В
інакшому випадку реалізація принципу гуманізму, що закріплений у ст.3
Конституції, перетворюється на декларативну профанацію, а
взаємовідносини держави і людини набувають одностороннього характеру етатоцентризму.
Втім, вітчизняний закон про Конституційний Суд України пішов саме таким шляхом: оскаржувати конституційність законів може лише виключне коло владних органів та посадових осіб,
котрі, як правило, і є видавниками неконституційних актів. При цьому,
за умови сконцентрованості влади в рамках єдиної політичної сили
(мається на увазі повне й безапеляційне взаємоузгодження своїх рішень
Президентом, ВРУ, КМУ та ВСУ), можливість реального окскарження
потенційно неконституційних актів є мінімальною. Можливо, ситуація могла
б бути бодай дещо виправлена за умови незалежності українського омбудсмена
(який у всіх адекватних юрисдикціях є людиною від опозиції), проте в
Україні його лояльність владі та пасивність у прийнятті рішень аж ніяк
на це не надихає.
Приватні особи (фізичні та юридичні), як і
інші владні органи, вправі звертатися до КСУ виключно в рамках
офіційного тлумачення Конституції та законів. При цьому, звісно, у КСУ є т.зв. "дискреційна юрисдикція",
що дозволяє КСУ визнавати неконституційними положення закону, навіть
якщо про це питання не ставилося, проте таким правом він користується
вкрай рідко. Відтак, для пересічної людини досягти відміни
неконституційного закону в КСУ фактично неможливо.
Ще більший подив викликає неможливість
безпосереднього звернення до КСУ (зокрема, з питань
конституційності/неконституційності законів) судів загальної юрисдикції.
Для цього вони повинні в загальному порядку зупинити розгляд справи та
звертатися до ВСУ, який (у свою чергу) може від свого імені шляхом
прийняття рішення на пленарному засіданні звернутися до КСУ. Абсурдність
описаної ситуації виливається у те, що судді, як правило, ігнорують посилання сторін на можливу неконституційність закону та формально застосовуєть положення останнього, виходячи з презумпції конституційності (ч.2 ст.8 Конституції).
Зовсім інакша ситуація має місце у нашого північного сусіда - Російської Федерації, у котрій приватні особи мають право на звернення з індивідуальною/колективною скаргою щодо конституційності законів, а суди загальної юрисдикції мають можливість безпосередньо звернутися до КС РФ із запитами.
При цьому практика ілюструє, що більшість постанов КС РФ приймаються якраз за результатами розгляду індивідуальних скарг приватних осіб та запитів судів (приблизно 90 % - у 2010 році).
Варто врахувати, що одна тільки наявність аналізованого права морально захищає приватних осіб від свавілля органів влади,
надаючи останнім адекватне усвідомлення того, що їхні неконституційні
рішення можуть бути оскаржені. Цього, на жаль, ми не спостерігаємо в
Україні, де існує велика кількість потенційно неконституційних законів,
які діють лише через відсутність рішеннь КСУ щодо них, що (у свою чергу)
спричинено відсутністю подань уповноважених осіб.
На жаль, сподіватися сьогодні на деякі поліпшення у цій сфері не доводиться. Незважаючи
на очевидну нерівність (навіть певну дискримінацію) у правах на
звернення до КСУ у залежності від статусу суб'єкта, жодні кроки у
напрямку вирішення проблеми не вчиняються.
Можливо, одним із
варіантів є звернення до КСУ щодо тлумачення принципу рівності перед
законом (ст.21 КУ) в аспекті відсутності у приватних осіб/судів права
оскаржувати конституційність законів, що могло б підштовхнути КСУ
визнати неконституційними відповідні обмеження (як це мало місце у
нещодавній справі щодо регулювання дорожнього руху)?
Поживемо - побачимо
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.