Яблуко в кишені

Він грає так,неначе востаннє..Так,що кожен раз дивлячись на нього, дуже хочеться жити.

В переході,на одну зі станцій Київському метрополітені,сидить музика і тримає в руках акардіон.Він грає часто там,де я проходжу,бо доля так склалася,що до свого авто мені ще років і років  тяжкої праці,а їздити по місту якось треба.Тож я  буваю в метро часто,ходжу в переходах і він теж,що правда,сидить і грає,грає і сидить.

Я люблю цього трішки старого дядька.Незнайомець став мені рідним з тієї самої хвилини,коли я його вперше побачила і почула.Він є прикладом вічного натхнення,оптимізму і самого життя.Такого,яким його бачу я.

Натов,який спускається екскалатором і часто проходить повз  музиканта увесь час метушиться в своїх вічних справах і клопотах,в своїх поспіхах повернутись скоріше додому,побачитись зі старим другом,поцілувати коханого чи кохану,або не кохану,чи не зовсім коханого,зустріти бабусю,забрати дітей з садка,здати документи кудись і нащось,знайти в сумочці помаду,ключі чи квитки,в барсетці -гаманець,в пакеті яблуко,в кишені цукерку,в потаємній кишені під звичайною кишенею...жувачку,монетку...

Вони увесь час крутяться,обіймаються,шірпаються,про щось розмовляють,цілуються,когось зачіпають чи зачіпаються самі за щось,або за когось.Часто слухають музику,мало хто його бачить.На нього дивляться,але проходять повз.

У нього є одна риса,яка відрізняє його від усіх перехожих і від усіх мілліонів музикантів і від тих десятків,перебачених мною у різних переходах в яких я побувала за життя.

Він просто сидить,він просто грає,він просто робить свою роботу.У нього дивовижна посмішка,про яку я можу позповідати іще на двох сторінках.Він щасливий,його видають очі,з тонесенькими ниточками-зморшками під ними.Вони світяться і радіють як дитячі.Я не перестаю дивуватися,щоразу як вдивляюся в них.

Він грає так,неначе сидить на вуличці старого Парижу і кожен раз проходячи біля нього я  відчуваю себе там,десь між Монтень Авеню і Єлисейськими Полями.Цей старий незнайомий музикант дивовижно дає відчути мені вітер у волоссі.З ним наступає моя весна у Києві.Він грає так неначе в останнє,так,що кожен раз дивлячись на нього дуже хочеться жити.Він як чарівник,всіх нетерплячих перехожих вчить радіти життю.Не знаю щодо них,але мене точно.