Як думаємо так і маємо

Щоб впровадити якісь зміни, нам потрібно переконатись в тому, чи ми самі не є частиною того хаосу що навколо.

В житті є такі речі які не можливо оминути. Можливо в когось є щось особисте, що він робити не хоче, але робить, та далі мова йтиме про громадський транспорт Львова. Кожен, та вже не один раз, стикався з проблемою, як дістатися з точки «А» в точку «Б» без порушень у своїй нервовій системі.

Увесь вигляд міста створюється людьми та їхніми думками які потім втілюються в життя, і у нас це видовище не з найкращих. Варто взяти лише вигляд наших авто перевізників з їхніми манерами поведінки на дорозі, зовнішній та внутрішній стан їхніх чотирьохколісних друзів. Все це йде від способу їхнього мислення та виховання. А державна підтримка засвідчує, що вона навіть не здатна виділити кошти для того, аби одягти водіїв хоча б у пристойний офіційний одяг, чи це просто нікому не вистачає клепок в голові? 

І взагалі, уся транспортна система, що надає мешканцям міста таки доволі багато переваг потребує кардинальних змін. Тут мабуть кожен може виділити такі головні пункти, як переповнені маршрутки, де вже здавалося і місця немає, але ще двоє якимось дивом таки влазять, недотримання графіку руху та відсутність нічних рейсів. Такий дискомфорт для багатьох вже став звичним ділом, а в голові поселилася думка що інакше й бути не може. Але насправді може, та все залежить не тільки від водіїв. Якщо людина, в даному випадку пасажир, не намагається змінити ситуацію, її ніхто так і не змінить. Тоді виникає така думка, що все робиться так як їм хочеться, але вона виникає від того, що людям зовсім не хочеться змінити щось на краще, та втрутитись у перебіг подій. Пасажир винить водія, що він їздить як хоче, водій винить свого начальника, бо він дає зарплату як хоче, начальник винить владу, бо вона не дає жити і всі загалом роблять такий висновок: «влада не дає жити». Та щоб розібратися з такою проблемою не варто на когось нарікати.

На мою думку, це проблема вже на ментальному рівні, де починаючи від пасажира і вище по ієрархічному стеблі відсутня відповідальність за свої вчинки та присутня якась легковажність у їх виконаннях. Тому зміна має відбутись не тільки у водієві чи в самій маршрутці, що вже є наслідком нашого колективного мислення, а й в кожній людині, що має поставити собі за мету виконувати якнайкраще свої обов’язки. Інакше змін нам не дочекатись.

Та перш ніж робити ті зміни, нам потрібно переконатися в тому, чи ми самі не є частинкою того хаосу що навколо. Подивитись чи вдома порядок, сміття в смітнику, а наше життя не місце для нещасть, так як ми вміло вирішуємо свої проблеми. І своїм прикладом навчити людей переходити хоча б правильно дорогу, а не перебігати перед колесами тих же самих маршруток заставляючи їх дивитись з-під лоба на кожного перехожого з чого витікає те їхнє поводження під час руху, корки на дорогах та несвоєчасне прибуття на зупинку. Але не кожен може цим похвалитися, так як хоче, щоб це хтось зробив за нього навіть у його власному житті.