Республіка та Олігархи

Згідно соц.опитувань чи не кожен українець мріє стати олігархом. З іншого боку, люди - за обмеження влади олігархів.

" Найгірший рабовласник той, хто сам був рабом". Саме тому раб у класичних рабовласницьких суспільствах в їх гарні періоди, навіть звільнений, не мав права мати рабів.

Є теза, що нема більш вільної держави для олігархів в світі, аніж Україна. Те, що бояться зробити здається б багатші олігархи російські - я маю на увазі речі для суспільного блага - роблять не замислюючись  (або замислюючичись таки роблять) олігархи українські. Приклад - відбудова біля Храмової гори синагоги часів початку першого тисячоліття в Ізраїлі. Цікаво, що і російські, і американські євреї мали можливість це зробити давно, але боялись міжнародного скандалу. Наші не бояться і цього.

Український олігарх не боїться образити Президента США. Але таким же чином, олігархи не бояться і образити народ.

Тобто, питання таке - чи є олігархи поганими людьми? Чому Корогодський, Коломойський та інші в приватних справах завжди допомагають, бува, навіть незнайомим людям, але відношення до олігархів як таких - соціалістичне? (або совкове, як зазначає один з провідних соціологів України Бекешкіна).

Звісно, західний погляд (це чи не всі недержавні аналітичні центри) на речі полягає в тому, що не можна ненавидіти людину, яка заробила мільйон, бо інакше наша країна стане країною Пол Пота, який перерізав в боротьбі в т.ч. з підприємництвом половину своєї держави - Камбоджі.

Тобто, це ми недорозвинена країна, що не поважає право приватної власності?

А Монтян на це скаже (один з провідних публічних експертів в галузі прав власноті з епатажною репутацію) що це - через відсутність регулювання взагалі такого (власності) права - тому і інвестиції до нас не ідуть, бо права власності не зафіксовані, починаючи з землі, за нормальними правилами, і закінчуючи великими промисловими підприємствами. Навіть не інвестиції не йдуть - вони якраз йдуть, але в інший бік (з України в США, Британію і т.д.). От, здається, той же Ізраїль - держава в якій частина території офіційно ними окупована, частина - офіційно ними не окупована, але де-факто. Так от - в галузі саме системи захисту власності стабільно є в п’ятірці країн, що мають найвищий рівень захисту власності.

Як в Афінах вирішувалася проблема? Призначали найбагатшого на посади, щоб він з своєї особистої кишені спонсорував державні та військові видатки. В нас, здається, люди думають навпаки - якщо людина з грошима дорвалася до влади, то вона буде шукати шляхів їх збільшити в рази, навіть відповідний механізм, нехай не правовий, є. А в Древній Греції так: багатий - плати. Навіть якщо не на державних замовленнях збагатився, і не через корупцію з дозволами, все одно фінансуєш державні видатки. Якщо хочеш отримати певну посаду - покажи, що грошей в тебе більше.

Моя основна теза така - олігархи добро, але без обмежень їх влади стають злом.

З одного боку, олігарх - це людина підприємлива. Це дійсно передові люди суспільства. Їх розвинуте мислення та моральна поведінка стосовно ближніх, друзів, партнерів дозволила їм побудувати величні системи. А без розуму та порядності до ближнього їх не побудуєш, мільярда не заробиш. Не повірите, але людям що поводяться погано місця в бізнесі нема.

З другого боку, досягши висот, люди може загорджуватися. От уявляєте, взяти нашого Петрика з Хацапетівки і дати йому тонни золота і адмінресурс? Він спочатку помститься всім своїм знайомим, ворогам, тільки потім почне думати як заробити більше, а найлегші думки - як надурити інших, і в кінці кінців жодна серйозна людина та установа не буде з ним працювати. Тут же ж навпаки. Людина не може контролювати всі свої вчинки і все пам’ятати. Ці люди, олігархи, в такому шалі, що іноді забувають про багато потрібних думок, речей, дій, і багато роблять непотрібного. В них часто зникає смак - в тому числі до життя, що тут казати за простих людей (яких вони рідко бачать і чують). Чи варті такі люди поваги?

Я вважаю, що поваги варті тільки ті, кого знаєш особисто, або в кого вчишся. Що ж до олігархів - можна віддати належне їх розуму, звичкам вести справи, тощо. Але треба виробляти механізми, як не просто обмежити їх владу над державними справами, а зробити умови, в яких їм цікавіше освоювати нові ніші, ще не зарегульовані, приносячи користь країні. Такі умови, в яких вони будуть виховуватись законом - і так - покаранням за ушкодження інтересів держави.

І не треба думати, що держава повинна ґарантувати можливість нічого не робити. Держава повинна ґарантувати мінімум соціальних пільг тим, хто не може працювати, а загалом - стимулювати всіх до самореалізації, а не європейського стилю "іждівєнія".

Такий механізм і називається Республікою. Ми повинні обмежити владу олігархів - не повністю, але виключно в галузі державних інтересів. Україна є Республікою згідно 5 пункту Конституції, але наше законодавство, а головне - дії державного апарату ще повинні наробити звички до обмеження влади одної з провідних за інтелектом та, так, порядністю, груп нашої держави - олігархів. Бо всі ми люди, і навіть коли станемо олігархами, повинен бути  друг, який скаже "може ти не помітив, але ти заліз у державну скарбницю". І цим другом повинен бути весь народ України, частиною і представником якого є олігарх.