Камінець в сусідський город

Ті, хто трохи стикається з сферою С/Г техніки, тракторів, обладнання для переробки с/г продукції знає, що вельми значну частку на українському ринку займають білоруські бренди. Не будемо вдаватися в причини такого явища (або будемо, як хочете), але факт є фактом. 

Але справа в тому, що виробництво цієї техніки традиційно було при совєтах українською спеціалізацією... В Україні існують (-вали ?) вельми потужні, і не дуже потужні виробники всього спектру подібного обладнання, починаючи від тракторів, проходячи скрізь всі сіялки-віялки-молотилки і закінчуючи обладнанням для переробки і збереження врожаїв...

До чого я? До того, що цей ринок - кричущий приклад відношення держави до захисту свого виробника, своїх ринків, своїх економічних інтересів. Білорусь - країна, яка майже повністю залежна від експорту в Росію, Україну і ще недовгенький перелік пострадянських країн. Росія вже давно витискає з Білорусі все що можна. Україна тупо нічого не робить. Тим більше це дивно, що з Білорусі все частіше лунають скандали з затисканням українського імпорту (пиво, цукерки, про машини я взагалі мовчу, продати в Білорусь якесь обладнання з України взагалі неможливо практично по будь-якій ціні через адміністративне втручання держави (Білорусі)). І тим більше, що в нас немає ніяких міжнародних зобов"язань щодо міжнародної торговлі з Білоруссю. Ця країна не входить в СОТ, інші серйозні міжнародні торгівельні організації. 

В цих умовах дуже просто під гаслом "захисту національного виробника" (а тим більше, що він, цей виробник, потребує хоча б такої допомоги; просто почати процес приторговування кращих умов для експорту української продукції (да хочаб вже своєї партійної, ахметовської), зменшення регулювання для українських товарів і послуг, скасування або зменшення квот тощо.

Чому влада це не робить - я просто не розумію...