Пам"яті Раїси КИРИЧЕНКО,воістину народної артистки України,Героя України

Про мою тітку особливо тепло відгукнувся заслужений журналіст України Іван Бокий.Дякую Вам,пане Іване!!!

Берегиня

Памяті Раїси Кириченко

Її називали Чураївною. ЇЇ називали Берегинею. Чураївною – бо так називається полтавський творчий колектив з яким вона співала, та головне – вона  виспівала все написане  легендарною піснетворкою часів Хмельниччини. Берегинею – бо вона зберегла і піднесла на недосяжну височінь, класичну за своєю суттю , народний спів і народну пісню. Сучасна лірична пісня звучала в її виконанні теж як народна – згадайте лиш «Пане полковнику» чи «Синьоокі солов’ї». Її голос робив шедевром навіть посередні демиденківські тексти, вона вміла вдихнути у мелодію душу, ніжність, енергію, мудрість, красу.

Позавчора зболене серце Раїси Кириченко зупинилося. Майже десятиліття Україна була свідком і учасником героїчного змагання Раїси Кириченко з хворобою, підставляючи їй плече, підтримуючи свою улюбленицю. Здавалося, біду переможено, співачка повернулася на сцену, її концерти збирали переповнені зали, та лихо не спало. І ось – невблаганна кончина. З якою, однак, тільки починається безсмертя її пісні.

Рая Корж – моя землячка. Щоправда, села наші одне від одного далеко, хоч і в одному, найбільшому на Полтавщині районі – Глобинському. Слава її була ранньою. Корещина, Землянки і Великі Кринки пам’ятають її співучою старшокласницею, потім співала на кременчуцькій сцені, далі був Черкаський народний хор. Та серце рвалося на Полтавщину. Її запросив на рідну землю Федір Трохимович Моргун.

І полтавський період став для неї найбільш творчим і плідним. Цикл  Марусиних пісень, записані в Зінькові «Ой, на горі два дубки», сила-силенна народних і сучасних пісень з «Чураївною» - це стало набутком українського вокального мистецтва, увійшло у духовний світ нації з її голосу.

Мені випало бути разом з Раїсою Кириченко на українських Днях у Казахстані. Треба було бачити і чути її серед земляків - цілинників. Разом з Марією Стефюк, Миколою Шопшею, «Явором» Раїса Панасівна була в центрі уваги на всіх концертах, її викликали на «біс», і вона невтомно співала, співала, співала… Вона завжди працювала з повною віддачею. Героїня України – це було справедливе відзначення її роботи на сцені. Роботи високодуховної і по-селянські щедрої на добро.

«Ой, рано, рано, дуже рано, Оксано, ти від нас пішла», - писав на смерть Оксани  Петрусенко вражений Павло Тичина. Раїса Кириченко, з когорти співачок, рівних великій Оксані, теж померла за якимсь незбагненним фатумом рано, аж надто рано, не доспівавши, не долюбивши. Всі, хто знав про її хворобу, бачили: вона співає щоразу, як востаннє. Але це «востаннє» йшло крещендо, вгору, здавалося, не буде меж цій досконалості, цій душевній сповіді Майстрині. Осиротіла українська пісня, осиротіла материна хата в Корещині. Втім, життя триває. У Градизьку її пісні наспівує юна Наталя Шинкаренко, яку Раїса Панасівна по-материнськи виводила на пісенну сцену. Тепер обов’язок України – замінити Наталі її навчительку. Може, якраз Наталя і стане її творчою спадкоємицею, Наталя, у яку так повірила Раїса Кириченко, яку привітав Олександр Білаш?

Прощаючись з народною артисткою, шевченківською лауреаткою, просто вродливою, духовно красивою жінкою, подбаймо насамперед про те, щоб жили її голос і пам'ять. Збережімо її хату, не даймо байдужим знищити її, як півтора десятка літ  тому в нашому ж районі було знищено (і досі не відновлено) домівку братів Майбород, зробімо Корещину Меккою української пісні. Зробімо все, щоб наша пісня жила і радувала світ і нас у ньому – це буде найкращий пам’ятник її берегині. А їй, нашій Раї, нашій славній Чураївні, - царство небесне в раю і вічна пам'ять у серці народу.

Іван БОКИЙ

Народний депутат України

 До розпачу рано пішла від нас цариця Пісні,славна донька України Раїса Опанасівна Кириченко.Стоїмо поруч з осиротілим,лебединовірним своїй єдиній Миколою Кириченком і разом з усіма українцями співчцваємо в невимовному горі йому,всій родині,близьким і знайомим  Раїси Опанасівни.Вона не пішла за вічну межу,а просто перейшла в ПІСНЮ.

З ГЛИБОКОЮ СКОРБОТОЮ Борис ОЛІЙНИК,Український фонд культури.