Звернення...
Очі заплющені, вуха затиснуті,
Рот вже давно гідних слів не казав,
Тихо в кутку прошепочеш: Поїсти би…
Шмат тобі кинуть, щоб й далі мовчав.
Світ твій наповнений сірими фарбами –
Ти лиш за
власним бажанням жебрак!
Ніби гравець із поганими картами –
Все ще за столом і цьому вже рад.
Важко працюєш, мрії не маєш –
Лиш задоволення ницих потреб.
Правда, буває ночами страждаєш,
Не відчуваючи тяжкість монет.
Тільки ти сам – винних більше немає, –
Доки не зможеш піднятись з колін,
Доля твоєю так і не стане –
Всім даруватимеш низький уклін.
Ганна Приступко
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.