посол простых людей

как законы помогают грабить богатое село

відкритий мікрофон

Депутат - посол =простих лнець пюдей

Друге скликання поспіль за  депутатським списком Партії регіонів  представляє інтереси виборців Кучургану в районній раді Раїса Володимирівна Дзюбинська. Вона сьогодні у нинішньому складі - єдиний народний обранець, який працював у  представницьких органах влади двох районів.

Починала свою громадську діяльність на батьківщині, коли її ще дівчиною  жителі села Новоборисівка обрали до Великомихайлівської райради.

- Минуло немало років від вашого першого служіння громаді. Чим відрізнялась робота в раді радянських часів від нинішньої?

- Тоді нас, молодих депутатів, вчили постійно пам’ятати про те, що людина праці – звичайний колгоспник, робітник – хазяїни країни. Сьогодні про це часто забувають. Хіба людина, яка виробляє продукт, товар, не головний діяч у суспільстві? Чи  малий,середній бізнес не робиться руками цих людей?

Тоді депутат був членом могутньої партії, і вона  з нього суворо питала за зроблене, скоєне, виконане, сказане. Ми про це пам’ятали. Ми не ділилися на фракції, але депутатська дисципліна була залізна. Не могло бути й мови про те, щоб сесію не відвідував партійний депутат…Я не заперечую переваги сьогоднішнього громадського життя, але констатую факти, над якими ми повинні задуматися.

- Ви довго працювали  звичайним будівельником у бригаді  кучурганського радгоспу імені 50-річчя Великого Жовтня. Село за часів директора П.М.Каплуна розбудувалося, преобразилося.  Вам було що захищати. А що тепер?

- Сьогодні ми захищаємо те, що залишилося від багатого радгоспу. Насамперед, землю. Колишні робітники і фахівці радгоспу, усі, хто має право на пай, домагаються розпаювання земель. Це наше право. І я його відстоюю на всіх рівнях. Нехай усі закони, на які вказують ті, хто гальмує розпаювання, і ті закони,  за якими ми, жителі Кучургану, колишні працівники  місцевого радгоспу, вимагаємо своє, діють чітко, як часи. І щоб нам, простим людям, усе було зрозуміло, не напускалося туману при використанні цих нормативних актів. Тоді все буде гаразд у нас  в селі і в державі. Я підтримую дії Кучурганського сільського голови А.П.Левицького, голови постійної комісії по земельних відносинах і навколишньому середовищу сільради В.С.Кирієнка, позицію колишнього директора радгоспу І.В.Буйвола, усіх депутатів рад рід різних рівнів щодо відстоювання нашого права на землю. Добре, що підтримує нас й підприємець А.О.Попов. Разом, я переконана, ми переможемо. Якщо пам’ятате, це гасло було рушійним закликом, головним напрямом дії Партії регіонів під час  місцевих виборів, у наступних  повсякденних справах наведення порядку в кожному населеному пункті.

- Якими  ще справами переймаєтеся?

- Черга у дитячий садок. Потрібно відкрити нову групу. На вулиці Філатова нема  освітлення. Третій рік 42 жителя Кучургану не можуть завершити приватизацію земельних ділянок, на яких розташовані їхні садиби. Коли закінчиться ця тяганина?

Дороги треба бодай «полатати».

Після тривалих злив Очеретівка «топиться» постійно. Торік ми не мали з городів урожаю, бо картопля, інші овочі погнили. І нинішнього року через підтоплення все посаджене пропало від мокви. Яка  причина підтоплень? Насосна станція не качає воду, коли нас заливає. Що робити?  Років 10 тому ми почали судитися через те, що маємо втрати не з своєї вини. Шість років тривали судові процеси. Відсудити по п’ять тисяч гривень. За цей час інфляція добре «під’їла» ці гроші. Суди, навіть на нашу користь, селу нічого не дали. Проблема як була, так і залишилася. А треба ось що: поставити ще один насос саме там, де найнижче місце в Очеретівці, де затоплює у першу чергу. Всього один насос. Ось зараз дають якийсь мільйон на ці проблеми. На ці гроші купіть насос, над ним поставте дах, решта вистачить на електроенергію. І все. Поламався насос на старій станцій – цей новий качає. І Все – проблема вирішена. А у нас хтось багато десятиліть тому поставив насосну станцію  не там де треба, а там, було комусь зручно –  і закінчили роботу.

Два роки ми добивалися відкрити аптеку в Очеретівці. Вікрили – рік попрацювала, комусь не сподобалось, закрили. До найближчої – кілометрів зо п’ять, старикам непросто добиратися. Та невже  таку дрібницю ми не можемо зробити?!

Не так давно хтось викопав труби системи зрошення. Де вони, хто знайшов винних? А це ж  власність радгоспу і громади!

Дорогу з кар’єру, звідки возять пісок, ніхто не закриває. Хати тремтять, руйнуються, коли великі КАМАЗи везуть пісок мимо наших хат. Коли покладеться цьому край?!

Не можу мовчати, коли бачу несправедливість, особливо стосовно простих людей, бо ми з чоловіком ніколи не були начальниками. Я вірю, що прості люди свої права відстоять через сільські, районні ради.

Записав Василь КОЛПАКОВ.