Попри заборону влади, опозиція зібрала багатотисячний мітинг на День Незалежності

Сьогодні Україна відзначає найголовніше свято країни – День Незалежності.

Але відзначає його обплутаною судовими рішеннями про заборону масового відзначення ювілею, закутою міліцейськими кордонами, та отруєна суцільною брехнею.

Ще за довго до свята, людина що займає найвищу посаду в державі видала Указ, яким фактично перекреслила програму святкувань. Були скасовані військові паради та встановлення пам’ятного знаку. Гроші мали спрямовуватися на вирішення соціальних питань. В результаті ми не побачили ні військових, ні «покращення життя» (Межигір’я не враховувати). Взявши приклад з пахана місцеві ради, там де більшість представлена «бєсПРєдєльщиками», також не обтяжили себе відзначенням цієї дати. прикладом може слугувати славне місто Біла Церква: понеділок – святковий концерт, вівторок – урочисте підняття прапора, середа – покладання квітів до пам’ятника Шевченка. Негусто як на місто з населенням 220 тисяч чоловік. Напередодні 20-ї річниці Незалежності містами України прокотилася хвиля судових рішень про заборону українцям проводити альтернативні владі урочисті заходи. Україна виявилася не для українців, а для купки олігархів, які керують главою держави.

В Києві з самого ранку 24 серпня центр був зачищений як від опозиціонерів, так і від простих киян. Той хто мав необережність вийти з дому і пройтися вулицею Володимирською, чи бульваром Шевченка ризикував не повернутися вчасно додому. Тому що до 10:30 вулиці, які прилягають до парку Шевченка були перекриті. Туди клав квіти САМ. Звісно, без групи підтримки він обійтись не міг, тому туди час від часу просочувалися групи людей з прапорами, але суворо «…па спіску». Такої боязні співгромадян не демонстрував ще жоден Президент України.

Потім настала черга опозиційних партій. Різнокольорові партійні струмки злились в одне велелюдне озеро, яке затопило парк Шевченка. Там зібралося близько п’ятнадцяти тисяч людей. Попри негаразди з підключенням озвучувальної апаратури та появу судових виконавців, які принесли заборону на проведення мітингу, акція розпочалася. В своїх виступах лідери опозиційних партій закликали до подальшої боротьби з нинішнім режимом. Всі виступаючі прийшли до висновку про необхідність більш радикальних методів боротьби, ніж існували дотепер. Як зазначив Олег Тягнибок: «Влада навчилася боротися проти співаючого майдану!»  На завершення мітингу Микола Тименко зачитав прийняту резолюцію.

Після закінчення мітингу біля пам’ятника Тарасу Шевченка колона опозиціонерів рушила по вулиці Володимирській до Михайлівського собору. На перехресті з вулицею Хмельницького її вже чекала стіна з міліцейських щитів, підпертих декількома шеренгами "беркутівців" та «автозаків». Зім'явши першу лінію загороджувального кордону, маніфестанти вперлися в більш стійкі "беркутівські" ряди. Хтось з міліціонерів застосував сльозогінний газ. У відповідь полетіли дрючки, сміття, прокльони та благання. Декому стало зле.

Люди були рішуче налаштовані продовжити прорив і змести заслони, але до рішучого штурму опозиція так і не вдалася. Турчинов закликав не вчиняти бійку, а просочуватися дрібними групами на Майдан Незалежності і там під антиурядовими гаслами продовжити свій мітинг. Після цих слів протестувальники почали потихеньку розходитися. Багато хто казав, що даремно припинилися дії проти служак режиму. Частина опозиціонерів з’явилася на Майдані, ще частина пішла в парк Шевченка. "Беркутівський" кордон залишився не прорваним. Пізніше Олег Тягнибок заявив: «Якби "Свободу" поставили не в середину колони, а в перші ряди, ми би просунулися трохи далі, ніж там, де ми зупинилися». Як очевидець подій, скажу, що стіну з закутих в обладунки "пташенят" штурмували жінки, молодь, партійці, та, зрештою, всі бажаючі. То ж чи варто чекати запрошення до штурму? Та й від кого мало прозвучати це запрошення? Адже якоїсь заорганізованості колони не було, скоріше вона самоорганізувалася. Тому навіщо всі ці словеса, треба було йти і штурмувати, якщо ви, звісно, були до цього готові, а не знайшли черговий привід для піару?!...

Напевно, ввечері багато телеканалів розкажуть про «трьохтисячний» мітинг опозиції, про те, що чоловік сам нюхнув сльозогінного газу, про хуліганів-націоналістів, але правду не приховати. Ця влада довела українців до межі. Вона розпоряджається ресурсами України як своєю «свинею-копілкою». Люди втомилися терпіти. Тож заклик «Революція», який лунав на Володимирській вулиці, має всі шанси перерости в дію.