Чому мене жахає Український гімн

Державність починається з символів держави. А отже, державні символи так чи інакше впливають на формування свідомості громадянина. Кожен з нас пам'ятає часи, коли у школі ми вивчали їх - герб, гімн, прапор. І добре, якщо з цими символами нас вперше познайомить патріот України.

Зі мню було інакше - з Українською символікою я познайомився на нудному уроці по історії від нудного вчителя, який просто читав нам програму. Він не був патріотом. І можливо саме цей фактор заставив мене задуматися. Але не в цьому суть.

Давайте разом проаналізуємо слова гімну, подивимось на їх значення, пам'ятаючи про те, що ці слова - фактично Українське кредо. Гімн виражає мрію і мету народу держави.  

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.

Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

"Ще не вмерла..." - на початку гімну ми одразу згадуємо про смерть. Якщо ми хочемо жити (і жити в мирі і злагоді!) в нашій Країні, навіщо одразу співати про смерть? Чесно кажучи мені це видається не тільки дивним, але й навіть недопустимим, бо таким чином ідея смерті стає фактично центральною і виступає немовби об'єднуючим фактором для Української громади. Не краще було б затверджувати Життя на початку гімну, або іншу гідну об’єднуючу цінність?

"...ні слава, ні воля" - знову заперечення, яке сприймається майже підсвідомо. Такі фундаментальні цінності краще було б стверджувати.

"Ще нам, браття українці, усміхнеться доля" - Можемо сказати, що в цьому рядку відбувається перенесення події в невизначене майбутнє, а саме - доля посміхнеться нам (розшифровуючи: нам пощастить) колись, але не тепер. Можливо тільки через сотні років настануть щасливі часи. Ствердження цього факту фактично означає "Змирімося, браття, що допоки нам не щастить. Ми нічого з цим не подіємо. Але колись, нашим дітям-внукам, жити буде краще."

"Згинуть наші вороженьки" - Згадуємо про смерть ворогів, а це означає ствердження того, що в України:

1) Є-таки вороги (ми завжди будемо їх, навіть несвідомо, відшукувати, допоки вони живуть у нашому гімні)

2) Ми, Українці, бажаємо смерті тим, кого ми вважаємо нашими ворогами. Здається, що цей вираз, якщо й мав сенс в ті часи, коли писався текст гімну, сьогодні його втратив. Ми розуміємо, що в сучасному світі наші вороги фактично мають стати стимулом для нашого розвитку. Тільки маючи повагу до Ворогів своїх, ми можемо їх перевершити. Перемога над ворогом сьогодні досягається не "вогнем та мечем", а радше розумом, кмітливістю і наполегливістю. Згадаємо Китай.

«Запануєм і ми, браття…» - Поняття «панувати» пов’язано з поняттям «підкорятися». Якщо є пан, то є й той, над ким він панує. Пан в Українській літературі висвітлюється, як персона, що пригноблює, часто висміюється за нестачу розуму і т.п. Можливо, я не правий, і з плином часу це слово дійсно змінить своє значення на протилежне, але факт залишається фактом. Згадаємо народну творчість: «Пани в світі блукаються, та з правдою не знаються» - Прислів'я, приказки / ПАН — Збірка М. Номиса.

 

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

«Душу й тіло ми положим за нашу свободу» - За свободу дійсно потрібно боротися. Можливо, іноді навіть і вмирати за неї, але в гімні стверджується саме, що душу й тіло треба «скласти», «покласти». А ці дії  дещо протилежні до боротьби; вони можуть означати добровільне прихилення замість боротьби, жертовність. Чи можемо задавити ворога своїми тілами? Що стосується виразу «положити душу». Коли людина складає свою душу, вона стає просто безвольним рабом. Чи маємо право складати свої душі навіть перед жахливою небезпекою? Ніколи. Душа навпаки повинна «летіти» для того, щоб надихати на нову й активну боротьбу за краще майбутнє України.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

«бій кривавий» - Знову шаблон боротьби «вогнем та мечем». Чи є сьогодні потреба в «кривавих», насильницьких методах боротьби за Україну? Але питання в іншому: чи повинен гімн України закликати до таких методів? Сподіваюсь, що свідомий Українець відповість на це питання негативно. 

«…панувати не дамо нікому» - Зважаючи на вищесказане «панувати» слід розуміти радше, як «хазяйнувати», такий саме сенс несе цей вираз. І все ж таки, вираз «хазяйнувати не дамо нікому» фактично стверджує, що «ми хочемо, щоб на нашій землі, на Україні, не було ніякого хазяїна». Отже, маємо те, що маємо. Так і виходить. В кожного Українця – своя хата скраю, а доброго хазяїна в України не було, немає і, якщо вірити гімну не передбачається.

«…дід Дніпро…» - Цей вираз, безумовно, важливий, бо нагадує нам, що Україна, і Дніпро, має прадавню історію. Але все ж таки, не краще було б символічно зображати Дніпро, як сильну, живоносну, а отже завжди молоду ріку, що є джерелом оновлюючого натхнення для Українців?

«Ще у нашій Україні доленька наспіє» - знову перенесення радісної події у невизначене майбутнє.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

За Карпати відоб'ється, згомонить степами,

України слава стане поміж ворогами.

В третьому куплеті знову присутні дві вже проаналізовані нами психологічні шаблони. Це, знову ж таки, фактично в усіх рядках третього куплету – перенесення омріяної події «на після завтра». Розшифровуючи останній рядок, з великою ймовірністю можемо припустити, що в ньому закладено приблизно таку ідею: «навіть коли ми досягнемо слави й розквіту України, все одно в нас залишаться вороги, які нас повинні будуть боятися, а значить і поважати». Постає питання про те, в якому світі ми б хотіли жити насправді – в такому, де країни-вороги будуть «поважати наш авторитет», або в такому, де між державами будуть встановлені дружні і братські відносини?