ФЕСЕНКІВЩИНА – ГАНЕБНЕ ЯВИЩЕ В СУЧАСНІЙ СОЦІОЛОГІЇ

. Соціологія, як засіб "промивання мозку"

.
.
Цивілізована людина не пройде мимо, коли бачить, що над слабшим потішається сильний, завжди втрутиться. Так і мені не сила вже спокійно спостерігати, як деякі політологи, соціологи, журналісти і телеведучі знущаються над недостатньо освіченою в питаннях соціології публікою. Останньою краплею, що переповнила  чашу терпіння, стала публікація В. В. Фесенка "Общество и независимость" в газеті "Українська Правда" (http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2011/09/7/6566102/). Тож, на прикладі критики цієї публікації я покажу, яке явище я називаю фесенківщиною і доведу, що це явище ганебне.

Головною ознакою цього явища є те, що воно має тільки одне спільне з наукою: фесенківщина всіляко намагається бути схожою на науку. Але давно відомо, мабуть тільки не фесенківцям, що намагання ті – марні. Марні вони хоча б тому, що наука вимагає від своїх слуг вкрай вірного використання наукової термінології,  доведення тверджень, неупередженого підходу при вивченні явищ і ще багато чого. Але все це фесенківцям не потрібне, їм аби гроші платили за їх поробки, а гроші, як відомо, платить той, хто замовляє музику. Тож, і використовують фесенківці наукову термінологію настільки вільно, щоб догодити платникам, за ради платні від яких не обтяжують себе доводами тверджень, а задовольняються навішуванням потрібних платникам ярликів. Якщо разом із цим урахувати, що платники надають доступ до СМІ саме фесенківцям, то фесенківщина, як явище, спрямоване на промивання мозку, має всі ознаки характеристики – ганебне. Зосталось навести приклади вільного, обмеженого тільки бажанням отримати гроші за власні поробки, використання наукової термінології і заміни доведення розвішуванням оближних (завідомо неправдивих) ярликів. Та за цим діло не стане, бо тих прикладів на багато більше, а ніж доволі.

До відома усіх фесенківців, – до "підсумків незалежності" безпосередньо належить тільки відсутність залежності, а все останнє є намаганням догодити покупцям вашого не якісного товару. Підсумки економічної діяльності країни напряму пов’язані з умовами діяльності суб’єктів економіки, а серед цих умов не має правової залежності країни, бо в правовому відношенні залежна країна є не державою, а – державним утворенням, в кращому випадку. Таким чином, пов'язувати в одному реченні незалежність країни і "що за ці роки відбувалося з українським суспільством" є, що найменше, науковою неохайністю.

Досить часто фесенківці твердять, що в нашій країні "На зміну соціалізму прийшов капіталізм … а тоталітарну систему влади, яка лише почала руйнуватися у часи Перебудови, змінила хитка і суперечлива пострадянська демократія". Загальновідомо, що соціалізм то – суспільний лад, підмурівком якого є суспільна власність на засоби виробництва. Тобто, є суспільна власність на засоби виробництва, тоді існує соціалізм, а не має суспільної власності, то не має і соціалізму. Отже, з’ясувавши наявність суспільної власності легко відповісти на питання: "Чи був в СРСР соціалізм". Фахівцям відповідь на це питання дана давно, але фесенківців це не цікавить, бо та відповідь не дозволяє їм виробити товар, придатний до продажу. Саме тому вони з упертістю, вартою кращого застосування, продовжують "промивати мозок" не підготовленій публіці байками про соціалізм в СРСР, його поразку і подібними нісенітницями.

В дійсності в СРСР засоби виробництва були спільною неподільною власністю бюрократичної касти, само поповнюваної суспільної групи, яка складалася з бюрократів (призначених, а не обираних чиновників). Саме ця каста, діяла як власник: призначала управлінця і контролювала його діяльність. З усього цього випливає, що наша країна в часи "перебудови" почала перехід від бюрократичної системи імені Сталіна (за прізвищем її головного творця) до капіталізму. Але під час цього переходу капіталістами стали тільки бюрократи і кримінальні елементи, що скористалися "перебудовним" безладом. При цьому перші залишили за собою бюрократичне положення, другі його набули. Сьогодні і ті і другі не бажаючи розстатися не з одним із двох витоків своїх статків, насильно утримують країну у перехідному від бюрократичної системи імені Сталіна до капіталізму стані. А це, в свою чергу, є головною причиною застою у розвитку України. Такі висновки наукової соціології. Очевидно, що вони майже не мають ні чого спільного з картинкою, яку малює вільний від знань розум фесенківців.

Далі. В публікації "Общество и независимость" читаємо: "Як на все це реагувало суспільство і як само суспільство змінювалось внаслідок цих змін"? А у підсумку виникає питання: "Так реакцію на що досліджує у власній публікації В. В. Фесенко? На вигадану фесенківцями картинку чи на дійсний стан речей"? На якість цього дослідження подивимось окремо.

Навівши дані опитування з приводу голосування за незалежний стан країни В. В. Фесенко починає займатися улюбленою справою: вигадувати пояснення цим даним: "1 грудня 1991 року на результат голосування більшості українців вплинули і відсутність реальних альтернатив незалежності країни і певні завищені очікування, які були тоді у багатьох громадян нової незалежної країни". Шановний, В. В. Фесенко, вам не відомо, що реальною альтернативою незалежності є залежність? Чи вам не відомо, що очікування більшості громадян не були завищеними, а були не правильно сформованими на ґрунті фесенківщини, що пов'язала у масовій свідомості те що не має безпосереднього зв’язку: державну незалежність і добробут громадян. Незалежність держави може надати право громадянам незалежно від громадян інших державних утворень визначитись з приводу економічного розвитку країни. Але цих правильних і легко зрозумілих слів а не ви,а не до вас  подібні, що мали доступ до СМІ, у 1991 році громадянам України не сказали замість антинаукового безпосереднього пов’язування державної незалежності і добробуту громадян. Це пов’язування ви продовжуєте широко використовувати і сьогодні: "як скористалися незалежністю і що отримали від цього пересічні громадяни". Та як скористалися, те і отримали. Мовчки, але не без заохочення фесенківців, погодились на перехід до капіталізму, а, отже, на всі наслідки такого переходу, тож їх і отримали.

А от і приклад прямого навішування ярликів: "Позитивною тенденцією можна вважати те, що переважна більшість українців пишається своєю країною, вважає себе її патріотом, не заважаючи на всі негаразди свого життя". Вважати можна все, що заманеться, відповідальності за це не має. А от мати за підставу так вважати те, що "У 1992 році лише 45,6% респондентів у відповідь на запитання "ким Ви себе перш за все вважаєте?" обирали серед 9 варіантів відповідь громадянин України, у 2010 році – 51,2% (у 2005 році – 54,6%)", то вже навішувати ярлики на явища, які їм не відповідають.
Продовжувати наводити приклади фесенківщини недоцільно, бо то вже буде повторенням. Тож, поставлене перед собою завдання вважаю виконаним.