Суб’єктивні нотатки до телевізійних шоу
Всі (хоча… хто
зна… подейкують, що не всі перехожі на Хрещатику (!) знають, що Шевченко, крім
футболіста Андрія, є ще й поет Тарас! зате дехто знає іншого великого
українського поета!..) пам’ятають „Пікову даму“ О.С.Пушкіна. „Тройка, семерка, туз…“ аж
ні: „Тройка, семерка, дама пик“!
Пройшло нещодавно з великою помпою телешоу „Голос країни“. Старт, правда,
виявився провальним, „майстри“, як власні, так і імпортовані (як співав
Ф.Кіркоров, „своих … мало, что ли, …?“), виявилися дещо і навіть зовсім не дещо
зеленкуватими, але врешті їх промахи таки виправили. І пішло шоу накатаною
дорогою. Все було б як завжди, якби не унікально народний голос Матвієнко. Весь
інтернет-галас з цього приводу присвячений був практично одному: за Матвієнко
чи проти Матвієнко, а все голосування телеглядачів одностайно на перше місце
ставило саме її голос. Одного цього досить, щоб все зрозуміти.Але у фіналі
пішли чудеса. Не варто переказувати їх всі. Всім було ясно, що з великою
перевагою голосом України повинен був стати Голос Антоніни Матвієнко. Але…
надходить вирішальна мить — і К.Меладзе незграбно тремтячими руками на очах
всіх витягає з рукава… пікову даму! Голосом країни він оголошує голос І.
Ганзери! Більшої наруги над Україною важко собі уявити (хіба що те, що робить з
нею вже 20 років її „влада“). Видно, що він страждає, що йому соромно, але ж
він це робить!Звичайно, Ваня Ганзера хороший хлопець, співав він непогано, але
вирізнити його голос з-поміж десятків таких же голосів не тільки України
практично неможливо. А голос Матвієнко — це як голос Людмили Зикіної, голос
Сергія Лемешева, як Ейфелева башта, як Статуя Свободи, як Потьомкінські сходи… Кажучи
правду, голос Ніни Матвієнко, матері Тоні, звучав переконливіше, але ж ніщо не
вічне… Гадаю, ніхто не мав би нічого проти, якби, скажімо, син С.Лемешева
співав голосом, який би нагадував голос його батька, або ж дочка Л.Зикіної
співала б таким же нагадуючим голос її матері голосом. А Україні неймовірно
повезло — дочка її безсумнівного голосового символа — Ніни Матвієнко —
практично спадкувала цей унікальний голос. І цей голос „майстри“ разом із
своїми „старшими товаришами“ К. Меладзе, більшість пісень якого, до речі, на
відміну від пісень, скажімо, П.Майбороди або ж І.Шамо, „вмирають“ за кілька
хвилин по закінченню виконання — в них практично нема мелодій, їх неможливо
запам’ятати („патріарх“ радянської пісні В.П.Соловйов-Сєдой казав: „Песня должна быть такой, чтобы ее
мог петь пьяный!“), та О.Ткаченко — невдачливого тележурналіста, який
запам’ятався хіба що непереконливими потугами на політичні коментарі та свого
часу (може, хто забув!) брудними зазіханнями на Одеську кіностудію, а зараз
„випірнув“ на телеканалі в ролі його керівника, брутально „забракували“.
Наступне
шоу („Майдан’s“) вже на іншому телеканалі. На площі змагаються
танцювальні представники різних міст України. І от на черговому етапі колектив Львова
по всім статтям переграє колектив Донецьк. Аж тут із рукава знову дістається
все той же „козирний туз“ — пікова дама — і оголошується, що за результатами
глядацького голосування сталася нічия — команди набрали однакову кількість
очок. Повірити в це не можна, адже перший-ліпший математик вам скаже, що це статистично
просто неможливо. Але це треба в угоду комусь (чия „вотчина“ Донецьк, гадаю,
нагадувати не треба). І ось за тиждень чергові „майстри“ роблять те, що від них
вимагалось — об’являють переможцем колектив Донецька. Далі — більше. Всі (і
„майстри“) бачать, що колектив Одеси на голову вищий від всіх інших. Але це
Одеса, яка, так би мовити, „не зовсім Україна“ („новоросійського минулого“
пробачити ніяк не можна!). А слідом за нею колектив столиці Слобідської України
— Харкова. І знову на очах у всіх із рукава витягається все той же „козир“ —
дама пік — і „переможцем“ за результатами глядацького голосування об’являється
Харків (той-таки математик знову скаже: це неможливо; та що їм до неможливого —
їм треба саме так!). Звичайно, Харків має свій суто український шарм, дещо
відмінний, до речі, від, скажімо, києво-черкаського, вінницького або ж
львівського, але теж суто український. Але ж шоу, на відміну від „Голосу
країни“, не акцентоване саме на українськості танцю! Тут треба вибирати не на
основі національних чи етнічних уподобань, а на основі художнього рівня! Але і
тут в справу пішла все та ж шулерська пікова дама. Вони не розуміють, що
пиляють сук, на котрий сіли — втрата довір’я телеглядача відгукнеться їм цілком
конкретними фінансовими втратами (до речі, не надто ризикуючи помилитись, можна
гадати, що після „Голосу країни“ ці втрати і на цьому шоу вже не суто
гіпотетичні), не кажучи вже по репутацію. Як писав у свій час У. С. Моем, „не
треба вважати публіку більшим ідіотом, ніж вона є насправді“.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.