Про футбол і політику

Або про політику і футбол

Хто як хоче. Для початку розповім історію. 1992 рік. Футбольний матч «Прикарпаття» Івано-Франківськ – «Динамо» Київ. Розповім, щоб було зрозуміло навіть для тих, хто далекий від футболу.

Розлетівся на всі чотири сторони великий союз радянських і соціалістичних. Створена нова держава, і у цій державі вперше проводиться чемпіонат з футболу. У екстреному порядку були створені ліги. У вищу лігу потрапляють ті, хто в чемпіонаті СРСР був грандом і ті, хто про лігу з назвою «вища» міг тільки мріяти. І от на старті чемпіонату стався такий матч. У село Івано-Франківськ приїжджає справжнісіньке «Динамо», яке раніше можна було побачити тільки по ЦТ-1. Відповідно, потрапити на невеличкий стадіон може тільки той, хто подумав про квитки хоча б за місяць. На 10-тисячний стадіон напхалося тисяч 20. Хто не запхався всередину стадіону, ті окупували всі навколишні паркани і дерева, нагадуючи картину «Граки прилетіли». Коротше кажучи, нечуваний ажіотаж у провінційному постсовдепівському місті.

Неважливо, як закінчився матч (а він закінчився 0:0 - Прикарпаття форева ), а цікаво те, що відбувалося на трибунах. Тисячні загони міліції, які мали охороняти правопорядок, розмістилися на першому ряді навколо всього стадіону. Сиділи, дивились на поле і лузгали соняшник. Почався матч. Надійшов чоловік з дитиною, який купив квитки за досить великі гроші – каже, це ж наші місця. А йому міліція каже – пішов нафек. Не бачиш, що ми тут правопорядок охороняємо? І сидять. А він знову своє каже – так це ж наші місця. І квитки показує. Справедливості хоче. А йому знову кажуть – пішов нафек. Заїло чоловіка, почав обурюватися. Шуміти почав…

І що відбувається на трибунах? Всі, хто йому досі співчував, почали шипіти і просити його відійти. Бо ж гра йде. Почалося видовище. Кому цікаві чиїсь там права, якщо почалося видовище? З усіх сторін почалися вигуки «Щезни, млять», «Та закрийся», «Чого стовбичиш?». Ну заважав він своїм стоянням серед рядів на футбол дивитися. Заклювали його. Зник. Де він потім додивлявся футбол з дитиною – не знаю. Знаю, що міліція додивилася у комфорті.

А до чого я це веду. А до Євро-2012. Нас чекає видовище, якого я не хочу. Я розумію, що воно неминуче, я розумію, що воно інвестиційно потрібне. Я розумію, що Євро-2012 – це безліч плюсів. Але при цьому я розумію, що це видовище у найбільш непотрібний момент. Що змушує мене, вболівальника з величезним стажем, який все життя мріяв про таку подію, небажати цієї події?

2012-й рік – це не тільки рік Євро, але й рік виборів, коли народ має сказати свою думку. Що буде передувати цим виборам? Буде видовище. Будуть фанфари, радісні вигуки, ейфорія… Народ буде у стані ейфорії, оскільки вперше в житті стикнеться з масштабною фієстою на державному рівні. Вже зараз можна почути, як у нас добре жити, бо десь там побудували шматок дороги. І ніхто не думає, що цей шматок побудований не для людей, не з думкою про них, а тільки тому, що цього вимагає УЄФА і покращувачам нема, де діватися. Покращувачі будують шматок дороги і думають, як потім отримати з цього зиск і де в офшорах ще є пусте місце. І будують вони ту дорогу не з своєї кишені, а з наших пенсій, зарплат, соціальних допомог. А що буде за рік? З кожного стовпа буде лунати пісня про те, як все добре і красиво. Бо ВИДОВИЩЕ. Тоталітарні держави завжди славилися своїми величними парадами, коли навколо руїни. Бенкет під час чуми (С). І народ під час цього спортивного свята забуде про минулі роки «покращень», забуде про те, що живе у лайні, забуде про все, бо це ж так кльово, йохаламанай – Євро’2012. Кожен шмаркач у селі Ніяке буде відчувати гордість за те, що у Києві грають футбол Швейцарія і Австрія.

Якось забудеться те, що насправді твориться навколо. Якщо будуть якісь політичні вибрики з боку опозиції, то заткнуть рот тій опозиції так само швидко, як чоловічкові на матчі «Прикарпаття»-«Динамо». Не каламутьте воду, млять. Ви що, не бачите, що у нас Євро? Ви хочете зіпсувати саме Євро?! Та і опозиція це чудово розуміє. Боротися з владою під час загального безголового тріумфу – це діяти на шкоду собі. Якщо під час Євро розстріляють Луценка і Тимошенко десь у кущах, то народ, відвернувшись, махне рукою і скаже «Цить! Не шуміть!»

А потім зразу вибори. Дуже скоро. Не охолонувши від ейфорії, народ піде голосувати. У людей коротка пам’ять. Вони не пам’ятатють того, про що не хочуть пам’ятати. Дуже бігом забудуться 2,5 роки «покращень», а пам’ятатиметься «класний футбол». А ще цю тотальну радість інформативно підігріватимуть, адже людьми і так легко маніпулювати, а в цій ситуації – легше втричі.

А потім футбол закінчиться. Його запишуть у історію, як подію і забудуть, готуючись до наступних змагань у іншій країні. Все охолоне. Прийде зима. Охолонуть емоції та труби в квартирах. Продовжаться «покращення». Почнуть чесатися потилиці. Але буде вже пізно рипатися. Бо вибори пройшли. Бо під час видовища плювати було на все.

Я не хочу Євро-2012. Я хочу нормального життя після Євро-2012.