Встановлена Богом настанова підтримувати церкву матеріально завдяки харизматам та православним перетворилася на предмет постійної критики християнства в цілому.
Тема грошей – одна із найбільш цікавих та конфліктних тем, особливо коли йдеться про Церкву. Популярне питання до будь-якого євангеліста: “Чи треба жертвувати у вашій церкві десятину?”. Насправді, десятина, як і добрі діла – це наслідок віри. Але нездорова увага до десятини довгий час провокувалася корумпованістю так званих традиційних церков, а також появою маси шахрайських харизматичних культів.
Покійний комік Джордж Карлін непогано висловив думку атеїстів та агностиків з приводу церковної десятини. “Бог любить ваші гроші”. Його монолог на цю тему став частиною антирелігійного фрагменту фільму “Духу часу”. І хоча в цілому критика Карліна відносно церков не є геть безпідставною, в дечому він – просто надзвичайно яскравий приклад невігластва. Почнімо з того, що Біблія передбачає підтримку священнослужителів, аби вони могли краще навчати і відправляти Таїнства. Апостол Павло говорить “Чи ми права не маємо їсти та пити? Хто коштом своїм служить у війську? Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика річ, як пожнемо ми ваше тілесне? Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії“. (1 Коринтян 9:4, 7, 10, 14) Біблія відверта в тому, що десятина не перераховується на небесну скретч-картку Месії, а споживається церковниками.
Десятина була заповідана ще задовго до Мойсея (Буття 14:20), коли Аврам дав 10-%-ову пожертву Мелхіседдеку, царю Салиму (дослівний переклад імені Мелхіседдека натякає прозоро на Христа: “Справедливий Цар Миру”). В Новому Заповіті про конкретний розмір пожертви нічого не говориться, але зазначається, щокожен має жертвувати за велінням серця, а не з жалем чи з примусу (2 Коринтян 9:7). Тобто людина, яка має змогу і віра якої міцна, буде жертвувати десятину, а чи й більше для розбудови церкви.
Разом з тим, благословенність Церкви не вимірюється величчю її соборів. Краще би у кожного вірянина вдома була Біблія, а для громади досить і невеликої будівлі зі скромним похилим дахом, без граму золота на покрівлі. Так само і священнослужитель не може бути сріблолюбцем (1 Тимофія 3:3), бо корінь усього лихого – то грошолюбство (1 Тимофія 6:10). Я хочу особливо підкреслити: злом є не гроші, а ЛЮБОВ ДО НИХ. Через неправильне цитування цього місця і виникли хибні стереотипи, що християнин – це бідний аскет. Насправді немає гріха в тому, щоби бути забезпеченою людиною. Але інша крайність так само шкідлива: роз’їзди православних патріархів на крутих тачках з охороною – достатній привід засумніватися в їх любові до свого ближнього. Коли ми говоримо про гроші, завжди слід пам’ятати молитву Соломона: “Убозтва та багатства мені не давай” (Приповісті 30:8), адже в обох випадках людина може зректися Бога і зробити гроші богом.
Пастор повинен бути освічений і працювати для громади, бо сказано: як хто працювати не хоче, – нехай той не їсть! (2 Солунян 3:10) Але хіба може пастор добре рядити справами громади, готувати проповіді, відвідувати хворих членів громади, коли він має, скажімо, працювати ще на якійсь роботі, аби прогодувати себе та свою сім’ю? Ні. Пасторство – така сама робота, як і будь-яка інша. Втім, це зрозуміло лише тим, хто ставиться до релігії, як до аспекту реального життя, а не лише як до казочки про чоловіка, що живе у хмарах.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.