Я можу закластись на свій ноут-бук, що жоден студент факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка не зможе назвати шість почесних випускників, які удостоєні Шевченківської премії.
Прикро, та ніколи не буває пізно вчитись і виправляти помилки. Ну що ж, дозвольте представити вашій увазі наших попередників, вони сиділи так як і ми у великих та просторих аудиторіях, хтось писав конспект, а хтось мрійливо дивився у вікно. Та не зважаючи ні на що, вони знайшли в собі сили побороти страх і зробити крок на зустріч мрії. Знайомтесь. Шість колишніх випускників факультету журналістики, які завдяки своїй важкій та наполегливій праці, дослужились до такого вагомого та поважного рангу. Це переважно представники старшого покоління, особи, які зараз заслужено займаються внуками та правнуками, виховують в них відчуття відповідальності та бажання працювати, творити. Дуже прикро, але багатьох вже не має з нами, на жаль. Розпочнемо саме з тих, чиє життя обірвалося передчасно, та не зважаючи на це ми пам’ятаємо їх.
Федорів Роман Миколайович (1930 – 2001) народився в селі Братківці Тисменицького району Івано-Франківської області. Лауреат Шевченківської премії 1993 року за твір «Єрусалим на горах». Одразу після закінчення факультету журналістики 1967 року, пішов працювати в журнал “Дзвін” (колишня назва “Жовтень”), де вже через рік зумів зайняти посаду головного редактора. Потім довгий час працював кореспондентом обласних та республіканських газет.
Роман Миколайович був не лише, не побоюсь сказати, високопрофесійним журналістом, а й прекрасним письменником, який зумів реалізувати себе. Завдяки наполегливості та беззаперечно творчому хисту він повністю реалізувався в цьому нелегкому та жорстокому світі. Яскравим доказом є книги, романи. (Перша книга письменника «Жовтнева соната» побачила світ в 1959 році). Писав Роман Федорів переважно про народне мистецтво, долю культурних та історичних пам'яток. Пішов з життя 14 березня 2001 року від інфаркту. Похований на Личаківському кладовищі.
Маняк Володимир Антонович (1934 – 1992) народився в с.Криштопівка Волочиського району Хмельницької області. Відразу після закінчення школи вступив до Львівського університету. За життя відчув все. Працював як за фахом (на радіо, в редакціях газет, у видавництві) так і в інших сферах (в шахті та на заводі).
Творча кар’єра розпочалася з 1950 року, коли періодично почали виходити в друк його перші вірші, нариси, літературно-критичні статті. 1967 року Володимир Антонович стає членом Спілки Письменників СРСР. Світ побачив багато його творів, документальних повістей, романів, які друкувалися російською, вірменською, казахською мовами.
Володимир Антонович - український письменник, поет, прозаїк, публіцист, громадський діяч. Член Спілки письменників України, Спілки письменників СРСР (1967). Дослідник Голодомору в Україні. Він був людиною активної громадської позиції і високих ідейних принципів. Найбільше любив поринати в історію своєї країни і вишукувати там цікаві моменти, які потім використовував у власній же творчості. Основними об’єктами його досліджень були трагічні сторінки нашої історії. Зокрема саме в такому векторі була написана його Народна Книга-Меморіал “33-й:голод” за яку власне він( зі співавтором – дружиною Л.Коваленко) був відзначений Державною премією України імені Т.Г.Шевченка, на жаль, уже посмертно. У 1992 році Володимира Антоновича не стало. Він загинув в автокатастрофі.
Андріяшин Роман (1933 - 2000) уродженець села Королівка , що на Тернопільщині. Виховувався у родині мельника. Закінчив факультет журналістики в 1964 році, після чого працював на журналістській та видавничій ниві. Визнаний Україною як самобутній талановитий романіст нашої літератури другої половини ХХ ст.. Вперше на весь голос заявив про себе як про вмілого письменника 1966 р романом “ Люди зі страху ”, де без прикрас змалював криваві картини Першої світової війни на теренах Західної України. Зокрема описав весь трагізм фатуму молодих людей, що воювали в австрійській армії і волею долі були змушені битися проти своїх кровних братів. Твір викликав великий резонанс у суспільстві, а на шпальтах вітчизняної і зарубіжної періодики з’явилися сотні відгуків та рецензій на нього.
В тому ж таки руслі був написаний ще один роман майстра історичної прози “Додому нема вороття”, що вийшов друком рівно через десятиліття.
Варто відзначити , що проза Андріяшика - антимонументальна. В ній немає ані епохальних подій, ані величних героїв, ані ідей-пам'ятників. Помітне місце в творчості відводиться власним переконанням. Державної премії імені Т.Г.Шевченка був удостоєний 1998 р за драматичний роман про видатного буковинця-бунтівника Юрія Федьковича під назвою «Сторонець». Також Роман Андріяшик увійшов в історію як перший лауреат премії ”Благовіст”. 2 жовтня 2000 року письменник помер. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.
Гоян Ярема Петрович (1940) родом з села Долішнє, що біля Снятина на Івано-Франківщині. 1956 року закінчив тамтешню середню школу імені В.Стефаника, а вже через три роки вступив до Львівського університету. По закінченні вишу працював у газетах "Вільна Україна" і "Ленінська молодь" (Львів). З 1989 року і до сьогодні – головний редактор видавництва “Веселка”.
Літературно-публіцистична і мистецька творчість Яреми Гояна відзначена преміями, серед яких: Республіканська премія України імені Ярослава Галана (1975), Національна премія України ім. Т. Шевченка (1993) за повість для дітей "Таємниця Лесикової скрипки", літературно-мистецька премія ім. Марка Черемшини (2000).
З 1999 р митець є почесним доктором Української академії друкарства. На відзначенні 1000-ліття літописання і книжкової справи в Україні(1998) Яремі Петровичу за вагомий внесок у розвиток книговидання присвоєно звання "Заслужений діяч мистецтв України".
Перебийніс Петро Мойсейович народився 6 червня 1937 року в селі Слободі Шангородській на Вінничині. Мама маленького ще тоді Петрика, Анастасія Левківна прищепила змалку любов до всього українського та виховала в ньому непідробного і нескореного патріота своєї нації.
Перша збірка віршів була опублікована 1965 року в журналі ”Вітчизна”. Згодом поет друкувався в ”Літературній газеті”, журналах ”Зміна” та ”Дніпро”. 1980 року став редактором ”Літературної України”, а вже в 1986 році перебував на тій же посаді, але вже в часописі ”Київ”, якому присвятив 15 років життя.
Петро Перебийніс - автор багатьох поетичних збірок , найвідоміші серед яких: «Передчуття дороги», «Гроно вогню», «Третя спроба», «Присягаю Дніпром», «Дар Вітчизни», «Точний час». Національну премію України імені Т.Г.шевченка здобув за збірку поезій «Пшеничний годинник» . Також Петро Мойсейович визнаний лауреатом літературних премій – ім. Миколи Островського ”Благовіст” ,ім..братів Лепких та ім. Володимира Свідзинського. Окрім того він ще має звання заслуженого журналіста України та з 1999р. є головою журі щорічного Всеукраїнського літературного конкурсу школярів ”Вірю в майбутнє твоє, Україно!”.
Пилип’юк Василь Васильович наймолодший, заслужений та поважний випускник факультету журналістики. Відомий на весь світ фотограф, творець художніх світлин, значна частина яких вже ввійшла до найкращих надбань всенародної культурологічної спадщини. З’явився на світ 1950 року в селі Новоселиця того ж таки Снятинського району на Прикарпатті. З 1990 р. – головний редактор журналу “Світло і тінь”. Активно приймає участь у різноманітних фотовиставках по всьому світі. Створив десятки широко відомих фотоальбомів.
Що цікаво Василь Васильович може ще й увіковічнити своє ім’я в Книзі рекордів Гіннеса. Завдання – видати більше аніж 63 книги. Зараз у творчому доробку майстра 58 книг, які побачили світ. Його запал та бажання творити вражають. Він «наш», нам є ким гордитися.
Вони всі різні, та об’єднує їх і нас єдине, наш доблесний факультет журналістики. Хтозна, ким завтра станемо ми, та не зважаючи на висоту, яку підніме чи опустить нас життя, пам’ятаймо і шануймо тих, які зуміли голосно прокричати про себе на весь світ.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.