Вірити в себе, а не в державу

Катерина Кантур: “Якщо ми будемо надіятись, що наші урядовці переорієнтуються із сфери самодерегулювання у виконання функції служіння народу, очікуване покращення ситуації так і не відбудеться."

Автор: Катерина Кантур     

При написанні нової статті хочеться побільше прочитати різноманітних книжок і знайти авторів, з думками яких ти не погоджуєшся. Це робиться для того, щоб вималювати картину своїх аргументів на політику держави у сфері державного регулювання. Проте, влучно висловився Ернандо де Сото, який у свої статті «Капіталізм для мас» зазначає, що «нашими дійсними противниками являються не Маркс та подібні йому письменники, а люди, котрі сьогодні не вірять в потенціал людини, звільненої завдяки верховенству закону»[1].  Це твердження є дуже актуальним для країн, що розвиваються, зокрема для України.

Верховенство закону у демократичних країнах являється базисом для будь-якої людської діяльності чи навіть бездіяльності. Проте, соціологічні дослідження в Україні показують[2], що близько 65 % опитаних респондентів у 2007 році загалом або зовсім не довіряли судовій системі України. Прикрим залишається факт, що даний показник виріс до 72% у 2009 році. Основною причиною такої недовіри стала корупція суддів, яку підтримали майже 90% респондентів у 2009 році.

Як же можна говорити про потенціал людини в такому випадку, якщо в нашій країні за 20 років незалежності так і не сформувався базовий принцип будь-якої діяльності – а саме верховенство права та закону. Проте,  якщо ми будемо надіятись, що наші  урядовці переорієнтуються із сфери самодерегулювання у виконання функції служіння народу, очікуване покращення ситуації так і не відбудеться. Отару будуть випасати там, де цього хоче пастух, а не там, де найсмачніша та найкраща трава. Можна побачити, що основними питаннями, якими займаються державні службовці, так це вирішення проблем великого бізнесу.

Так само складається ситуація із наданням позик Україні. Якщо проаналізувати куди ж ці кошти спрямовуються, тоді точно можна побачити, що не на розвиток ринку та конкурентних сил, а на подальше субсидування компаній монополістів, які міцно закріпили своє лоббі у  правлячій верхівці.

Зараз всі в очікуванні наступного траншу позики від Міжнародного валютного фонду (МВФ). Для отримання такого траншу уряд України зобов’язується здійснити реформи у таких напрямках:

•  реформи газового сектора, що мають модернізувати його і ліквідувати дефіцит «Нафтогазу України», починаючи від 2011 року,
• відновлення і гарантування здорової працездатності банків через здійснення планів рекапіталізації до кінця 2010 року і посилення нагляду над ними,
• зміцненні монетарної політики, яка має зосередитися на стабільності внутрішніх цін завдяки гнучкому обмінному курсові, який має запровадити Національний банк України, отримавши більшу незалежність,
• відновлення довіри і бюджетної стабільності через зниження дефіциту державного бюджету і зниження державного боргу до менш як 35% від ВВП до 2015 року.

Як ми бачимо, діяльність уряду не спрямована на сприяння розвитку ринкового середовища і на заохочення індивідів до активної діяльності, що в свою чергу призвело б до зміцнення економіки з середини, а до вирішення проблем, які, через необдумане державне регулювання, само і спричинило.

Проте, це все можна змінити, якщо кожен громадянин у суспільстві усвідомить свій потенціал та повірить у нього. Усвідомлення того, що ти живеш у суспільстві, яке ж сам і створюєш, призводить до активних ініціатив та відповідних зрушень у суспільстві. Щоб такі зрушення були ефективними та суспільно корисними, люди повинні хотіти володіти достовірною інформацію про основні соціальні, економічні та політичні принци політики та не боятись висловлювати своє бачення існуючого стану речей.

Як пише Людвіг фон Мізес у своїй книзі «Бюрократія»: «Прості громадяни допускають помилку, коли жаліються на те, що бюрократи присвоїли собі чужі права; вони самі, і їх довірені особи відмовились від своєї повної влади».