Рояль в кущах

Мовне питання чи роялті?

 

Що спільного між авторським правом, мовним питанням, законотворчою діяльністю, авторською винагородою та творчістю? Не поспішайте заперечувати існування будь-якого зв'язку між переліченими вище термінами. Тому що незважаючи на брак логічної залежності між ними, пов'язує їх спільна інтрига, приготована майстрами сучасного “імператорського” двору містера Президента.
Починалось усе в 2005-2006 роках, коли наївні юристи-ідеалісти від авторського права усіма силами намагалися впровадити дану галузь права та створити судову практику з захисту авторських майнових прав їхніх власників в Україні. І, диво-дивне — навіть в українських судах - БЕЗ ХАБАРІВ було виграно масу справ за позовами музичних видавництв (власників виключних майнових прав на музичні твори) до УСІХ  РАДІО- та декількох ТЕЛЕ-компаній в Україні. І тоді лобісти від згаданих мас-медіа (радіо- та теле- компаній) пролобіювали закон, який впровадив обо'язок для  радіо- та теле- компаній мати в добовому ефірі 75 % українського контенту (інакше, аудіо-візуальних творів), або творів з українським даббінгом (на телебаченні). Так, статтею 10 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” передбачені наступні положення:
1.Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою.
2.Мовлення  на  певні регіони може здійснюватися також мовою
            національних меншин, що компактно проживають на даній території.
 3. Якщо мова оригіналу (або дублювання)  фільму  та/чи  іншої
          програми  (передачі) не є українською,  такі фільми та/чи програми
         (передачі) транслюються за умови звукового дублювання їх державною
         мовою.
 4. Для  загальнонаціонального  мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться    
         українською мовою,  має становити не  менше 75 відсотків загального обсягу
        добового  мовлення.... і далі за текстом.
Перейдемо до “наших баранів”. Що ж діється нині? Верховна рада скасувала 50-відсоткову квоту музичних творів українських авторів у теле-і радіоефірі. Відповідний законопроект Олени Бондаренко.
Мене, як людину, яка особисто займалась судовою практикою в галузі захисту авторських прав обурює позиція паяца, яку у даному питанні зайняв пан Кондратюк. Пан Кондратюк висловлює думку у своєму інтерв'ю газеті „Коммерсант -Украина”, що саме російські інтервенти - власники музичних видавництв пролобіювали нинішній законопроект у Верховній Раді України. І усе б нічого, якби раніше той самий пан Кондратюк, власник та директор продюсерського центру, що має права на продукцію “Караоке на Майдані”, у 2005-2006 роках збирав вершки у своїй програмі саме за розповсюдження і популяризацію творів російських композиторів всіляко уникав сплати роялті. Причому для Кондратюка все рівно, кому не платити роялті  - чи то українським композиторам, чи то російським, чи то британським, чи американським. Така ментальність в  людини нібито-то з шоу-бізнесу — на чужому заробляти гроші, себто красти музичні твори. Так що для Кондратюка насправді цей законопроект не має нічого спільного з мовним питанням. Просто знов остерігається позовів від російських правовласників. Або, ще чого  доброго, від англо-американських. Гроші, не більше того.
Так що, як бачите нічого спільного з мовним питанням законопроект зареєстрований пані Бондаренко не має - так, звичайнісіньке “замилювання очей”. Регіонали всіляко активно намагаються створити ілюзію бурхливої законотворчої діяльності, ніби вони щось роблять, працюють. Бо за цією бурхливою діяльністю набагато простіше можна сховати свої кримінальні діяння з розкрадання “общака” з назвою Україна.