Не маємо права забути

26 листопада 2011 року українці по всьому світі відзначатимуть сімдесят восьму річницю Дня пам'яті жертв Голодомору.

 26 листопада 2011 року українці по всьому світі відзначатимуть сімдесят восьму річницю Дня пам'яті жертв Голодомору.

 На жаль, ми не можемо змінити історію, можемо лише згадати і вшанувати пам'ять мільйонів загиблих українців. І слава Богу,  можемо про це сказати, не боючись, сказати те, що замовчувалось десятками років: Голодомор був, і це був геноцид проти українського народу.

 Існування Великого голоду було для мене незаперечним фактом ще з дитинства, з розповідей прабабусі. Вона розповідала про те, як люди мали віддати всі харчі і все майно, за дарма, просто так. Як пухли від голоду, як ще живих кидали у могили. Пізніше, у школі, я дізнався, що вимирали цілі села, а цей абсурдний штучний голод був створений правлячою верхівкою Радянського Союзу для приборкання національної свідомості та фактичного винищення українського населення.

 Пік голоду в Україні припав на період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Кількість знищених людей підрахувати досить важко, науковці називають цифру в 3 мільйони, а якщо врахувати не народжених, то мова йде про 7 мільйонів, а то й більше.

 Три чи сім від того вже нічого не зміниться - жертвою стала вся нація, і те що сталося, безсумнівно, лягло відбитком у трагічній українській історії та у житті наступних поколінь.

 Ці страшні події, певен, більше ніколи не повторяться, на те вона й історія, хоч і трагічна, щоб виносити з неї уроки. Турбує інше: існування голодомору як геноциду проти українського народу визнали уряди країн США, Канади, Австралії, Польщі, Італії та безлічі інших країн по всьому світі. 28 листопада 2006 року голодомор визнала геноцидом Верховна Рада України, але чому його існування й досі породжує дискусію у середині країні, чому перші особи держави наругуються над пам'яттю мільйонів жертв спростовуючи його існування? 

 Відомий на весь світ класик українського кіно Олександр Довженко колись сказав про Україну: "В яку безодню горя впав мій народ! І скільки ще горя чекає його в майбутньому! Все в нас було: і земля добра, і багатство, і люди чесні, і працьовиті, і здорові, і красиві. Всім узяли! Та погубила нас нещаслива наша географія і невдала наша історія. З початку Жовтневої революції Україна втратила, крім мільйонів загиблих і репресованих, ще 6 мільйонів від голоду в урожайний 1932 рік. За 20 з чимось довоєнних соціалістичних років в Україні не збільшилося населення, хоч і стояла вона майже на першому місці в Європі по народженню. Зараз вона важко, коли не смертельно поранена. Таких втрат, замовчаних через жахливу свою правду, не знав і не знає жоден народ у світі. Мій час - край загибелі мого народу. Як піднятись йому?"

 Підніметься, але як швидко залежить тільки від нас.