7 років Помаранчевій революції. 7 років розчарувань та безнадії

Помаранчева революція - що це було і що це нам дало???

На цю тему багато сказано і ще багато скажуть і для кожного це буде важливо. Бо тоді, в 2004 році в листопаді Майдан був чимось більшим ніж територією революції та свободи. Для більшості з нас це були надії на зміни, мрії про краще майбутнє, думки, як ми будемо будувати нашу країну завтра… думки так і залишилися думками…22 листопада ми святкували день свободи. Іронія. Адже від чого ми «свобідні»? Від податків? Від злиднів? Від свавілля? Від вибору? Ми такі ж беззахисні як і 20-30-40 років тому, а може навіть більше. Бо не дай Боже якщо з тобою чи з твоїми близькими щось трапиться, чи то перестрінуть недобросовісні міліціонери і вирішать, що ти їм підійдеш для закриття одного зі злочинів, чи то в тебе щось заболить і тобі прийдеться лягти в лікарню, чи то ще гірше – ти підприємець і хочеш чесно заробляти гроші - нічого не допоможе (звичайно якщо ти не син олігарха і в тебе є валютні рахунки в швейцарських банках), ти приречений, бо ти раб. Раб цієї системи, банди, команди, уряду – назва немає значення. Бо куди можна сьогодні звернутися зі своєї проблемою? Якщо в міліцію – то є загроза, що живим не вернешся, в кращому разі побитим. Якщо в інші «органи» - запідозрять зраду державним інтересам. А те, що ти хочеш просто жити, народжувати та виховувати дітей, ходити на роботу вже рахується зрадою державі, бо так вважають місцеві «царки»: прокурори, судді чи ще хтось з братії «Всемогутніх».Ось так і живемо, чи краще сказати жевріємо, ведемо гучні бесіди на кухні дивлячись новини та боїмося вийти надвір і сказати вголос свій протест. А кому казати? Адже нас виховують бути мирними та покірними, напевно для того, щоб бути взагалі. Найвищі чини в нашій країні голосно заявляють, що народ уже «втратив страх і совість». От і боїмося… і знову на тій же кухні лізуть думки про яку ж вони совість говорять заганяючи нас в рабство.Так, ми українці і довго можемо терпіти мовчки. Довго – не означає вічно, бо всіх не закриють, не знищать і не залякають. Які б вони не приймали закони, як би нас не гнітили, ми не будемо їм коритися, бо саме ми їм платимо зарплату, а не навпаки, бо за наш важкий труд вони стають міліонерами. І ми вимагатимемо людського життя для себе! Ми не раби і хочемо святкувати день Свободи не тільки в Незалежній Україні, але і в країні для людей.Я заявляю: Я є і маю право на життя. Знаю, що кожний свідомий українець зробить так само… адже «разом нас багато…»