Глобальним змінам передують особисті

Життя постійно змінює людину, а особливо тих, хто прагне саморозвитку. Тому, за останній рік змінилося багато моїх поглядів і смаків.

Життя постійно змінює людину, а особливо тих, хто прагне саморозвитку. Тому, за останній рік змінилося багато моїх поглядів і смаків. До дечого дійшов сам, а іншому посприяли надзвичайно хороші люди… Зокрема, я остаточно впевнився у хибності своєї діяльності та поведінки у 2008-2010 рр.. Дивлячись зараз на те все, щодо багатьох випадків стає соромно. Проте, цей хибний шлях був потрібен аби дійти до розуміння потреби змін. Попереду їх ще багато. І хоча кожна з них все більше віддаляє мене від середньостатистичного українця, воно того варте. Лише уявіть скільки років розвитку і пошуків істини було б зекономлено, якби ми виросли в кращому суспільстві. Утопії можуть стати реальністю – було б бажання.

Значно змінилась і моя ідеологія. Розробляючись як течія націоналізму, вона розвинулася до самостійності. В цьому заслуга мого критичного мислення, що вплинуло на погляди щодо націоналізму, релігій, інтеграційних бажань України та ментальності її народу і тд. На даному етапі важко визначити до якої групи ідеологій можна віднести націонал-ідеалізм, і, як на мене, вона так ніколи й не підпадатиме під якісь мірки. Через неї виражається моє бажання створити не форматні речі. Спочатку ідеологія, далі незвична організація, специфічна діяльність. Потреба суспільства у чомусь новому відчувається. Старі комбінації вже не діють, а нові лінь вигадувати. А от мені не лінь і хай зараз мої прагнення моралізувати політику викликають здивування, але я впевнений, що у найближчому майбутньому виникне запит саме на моральних політиків. І сучасні покоління громадських активістів, що виховані грантоїдами не заповнять цю нішу, бо їх вихованці часом навіть гірші за сучасних політиків. Демократія і лібералізм вичерпали себе і тепер просто стоїть питання яка з нових ідеологій їх замінить.

Зараз моя діяльність спрямована на об’єднання тих, хто поділяє засади націонал-ідеалізму, а також пропонування альтернативного світогляду іншим. Є багато людей, які можуть підняти нашу країну з колін, але не бачать сенсу в цьому. Вони мають побачити надію, реальну альтернативу сучасному світу і повірити в себе. Війна за краще майбутнє має початись із свідомості звичайних людей. І хай як це несерйозно звучить – все реально.

Я не вважаю себе пророком, але відчуваю, що є речі, які крім мене нікому зробити. Більшість людей прагне спокійного і тихого життя, а боротьбою займаються здебільшого не ті, хто може творити щось хороше. Надто мало є людей, які готові присвятити своє життя боротьбі за ідеали, наражати себе на небезпеку. Їм потрібні взамін гроші, слава, подяки, а для мене досить внутрішнього обов’язку просто робити те, що потрібно. Слід розуміти, що світ так чи інакше йде до змін і потрібно робити все від нас залежне, щоб ці зміни принесли щастя, а не розруху для наших нащадків.

Іван Лендєл