Криза здорового глузду

Про те, що хвилює.

Сучасний український політикум нагадує мені стару, добре потерту колоду карт. Гра йде, карти тасуються. Тільки головні персонажі залишаються незмінними, змінюються лише позиції, розклад сил, переваги. Ведуть з народом гру у підкидного дурня, маючи в рукаві не одного туза. От і доводиться весь час в дурнях сидіти.

Бо як же інакше сприймати те, що робиться в українській політиці, як не картярське шулерство. Обираємо одних, а за півроку вони вже масті не тої, і не з тими, з ким були. Обіцяють одне, а на практиці й не пригадати, яка з ключових передвиборних обіцянок була б виконана. Де ж тут побачити хоч часточку здорового глузду? Та, мабуть, і не кожна людина із здоровим глуздом витримає шоу фріків під назвою політика в Україні.

Сили, що ведуть зараз велику гру-політику, абсолютно віджили своє, встигнувши повністю себе скомпрометувати. Це ледве не ключова проблема, що особливо гостро постане перед майбутніми виборами. Адже це ж всі по черзі вже побували біля керма, отримали свою частку як народної підтримки, так і зневіри, а тепер намагатимуться розіграти нову партію. Тільки з ким грати?

Партії без ідеологій, політики без цінностей та принципів. Тотальна безконтрольність і безвідповідальність народних обранців за власні дії тягне за собою найгірші наслідки. От і отримуємо як не депутата, що дозволив собі побити молоду дівчину, то депутата, що привласнює пів села. Добре, що хоч без жителів, бо ж навряд чи відомо йому про відміну кріпосного права.

Через дірки у бюджетних кишенях наші податки рікою течуть як не на обслуговування адмінапарату, то взагалі невідомо куди. Хороші піар-технологи годують народ регулярними провокаціями-видовищами. Показові судові процеси лоскочуть нерви. Час від часу підвозять дешеву гречку. Так і живемо.

Тільки всі повинні розуміти, народний терпець – це як пружина, на ньому не можна так довго грати. Пружина стискається, зменшується, але ж рано чи пізно вистрелить. Так буде і цього разу. Бо ж абсолютно ненормальною  стає ситуація, коли під час протесту-голодування гине людина. Коли ветерани-афганці з боєм прориваються у Верховну Раду для того, щоб відвоювати те, що належить їм по праву. Пружина стиснулась. І буде зворотна реакція.

Люди чекають змін. І вони готові до змін, готові їх підтримати. Це повинен усвідомити кожен. Нам конче необхідна якісно нова політична еліта, сильна, незалежна, демократична. Це, звісно, в ідеалі. Але хто заважає нам бути ідеалістами?