Модестов Олександр Миколайович, хірург, заслужений лікар України, народився у 1877 році в Твері, в сім’ї дрібного чиновника. У 1907 році закінчивши Юр’ївський університет, почав працювати лікарем у селі Глинське Полтавської губернії в Україні. У 1912 році Чигиринське повітове земство запросило Модестова на посаду завідуючого земською лікарнею у с. Косарі Чигиринського повіту.
12 жовтня 1912 року лікарня прийняла перших пацієнтів. Під час Першої світової війни Модестов О.М. пішов добровольцем на фронт. Він служив у 5-му передовому хірургічному загоні Всеросійського Земського Союзу, що знаходився при армії генерала Брусилова.
З березня 1918 року Модестов починає знову роботу у Косарській лікарні. Під час громадської війни Косарська лікарня під керівництвом Модестова надає допомогу місцевому населенню, військовим частинам, які часто вступали до села. Неодноразово Модестов виїжджає до Холодного Яру, де лікує холодноярських повстанців. З 1920 року Косарська лікарня стає районною, а Модестов призначається її головним лікарем.
Кілька разів у 1929, 1938 роках Олександр Миколайович виїжджає до Ленінграда, де проходить стажування і навчання в клініках професорів Буша і Петрова.
Під час Великої Вітчизняної війни в лікарні нараховувалось 50 ліжок. Два рази на тиждень проводились планові операції (4-5 в день), а вразі потреби могли бути і щодня. День головного лікаря був дуже насиченим: вранці – обхід палат, прийом хворих, оперативні втручання. Ввечері знову обхід хворих, а між цим вирішення господарських справ. Жодного вихідного дня. Лікарня утримувала підсобне господарство: город, корову, свиней, птицю, що давало змогу забезпечувати хворих харчами. Хворі – в основному місцеве населення, але з кінця 1941 року переховувались і отримували допомогу військові, які вийшли з оточення, худі, замучені, військовополонені, яким вдалося втекти з таборів. Поліцаї суворо попереджали медперсонал щодо таких хворих, але ті, ризикуючи життям, врятували не один десяток співвітчизників. Особливий героїзм Модестова і медперсоналу виявився у захисті молоді від вивезення їх до Німеччини. Лікарня видавала фальшиві довідки про стан здоров’я, з’явився навіть діагноз «вербувальний апендицит» та «вербувальна грижа». Ці дії викликали велику підозру в окупантів, але лікаря не зачіпали.
Донька Модестова О.М., Наталя, яка допомога в період окупації батькові не раз ставила перед собою запитання, чому німці ставились поблажливо до роботи лікарні. Адже до них доходили чутки про те, що тут допомагали партизанам, передавали в ліс медикаменти, бинти.
«Ми ходили по краю. За переховування євреїв, комуністів, комсомольців – смертна кара. А в лікарні лежав єврей, Михайло Касилов – член партії, Іван Красіл – комсомолець», - згадує Наталя Модестова.
Так тривало до 1943 року. А потім лікаря хотіли позбавити права видавати довідки про хворобу. В останні дні окупації озвірілі фашисти знущалися над хворими, медперсоналом, але Модестов відхилив прохання партизан перейти до лісу, залишившись на своєму посту.
Про те, що місцевий лікар був вірний клятві Гіппократа свідчить і такий випадок. У грудні 1942 року молодий німецький льотчик їхав через наше село у відпустку додому. Зійшовши на станції, не зоглядівся як рушив поїзд. Почав доганяти свій вагон, вчепився за поручні, не втримався і впав на обмерзлу колію. Відчувши біль у нозі, зрозумів, що йти не зможе. Доповз до крайньої хати, постукав у вікно. Важко уявити стан господарів, коли вночі почули стукіт та німецьку мову. Двері відчинили, почувши плач. Вигляд ворога був далеко не войовничий, тому милосердні косарчани повезли його до лікарні на санчатах. Німець дивився на всіх насторожено, адже знав скільки бомб скинув зі свого літака, скільки горя приніс цим людям. Хворого повезли до операційної. Після операції німець сміявся і плакав від щастя, зрозумівши, що залишився без ноги. Тепер він більше не буде на війні, не буде вбивати, а залишиться в рідній Німеччині з батьком та матір’ю. Через кілька днів до хворого привезли німецького лікаря, який відзначив високий професіоналізм Модестова у проведенні операції і забрав хворого з лікарні. А через кілька місяців з Німеччини прийшов лист – подяка всім працівникам лікарні від врятованого пацієнта. Після цієї події з’явився вислів «хоч і німець, а людина».
Протягом 1944 – 1945 років лікарня працювала, надаючи допомогу пораненим радянським воїнам, які наступали виганяючи ворога з рідної землі.
Восени 1945 року за доблесну працю під час Великої Вітчизняної війни Модестову О.М. було присвоєно звання заслуженого лікаря республіки і нагороджено орденом «Трудового Червоного прапора».
Прожив він 95 років, не перестаючи рятувати життя.