Демократія чи тоталітаризм? Вибір за нами!

Брехня, породжена брехнею На брехнях вправно процвітає Тих, хто користувався нею – Довічне пекло вже чекає! (Олександр Денисов)

Рік 2010. Верховна Рада приймає присягу новообраного президента України. Руки, як належить, на Конституції та на Біблії. Вимовляються правильні слова. А думки? Думки вже поза межами Парламенту. Живуть своїм власним життям. Стільки роботи попереду. Треба охопити не охоплюване, здійснити не здійсненне. За будь-яку ціну створити більшість у Верховній Раді. Повернути відібрані у попередника повноваження. Домогтися «узаконення» Конституційним Судом цих перетворень. Ну і тоді вже будувати «країну для людей», «покращувати життя вже сьогодні», надавати податкові канікули малому та середньому бізнесу. Тобто – виконувати передвиборчі обіцянки.

Здавалося б все логічно. Та чомусь закрадаються нав’язливі думки про «благі наміри та про те місце куди вони ведуть». І ось чому. З часу прийняття присяги і до сьогодення, гарантом і його командою все робиться с точністю до навпаки. І це не дивно. Людина, яка під час промови забула, як зветься новорічна красуня (сміялося пів Світу), з легкістю може забути складний текст присяги, а обіцянки й поготів. Як не обґрунтовуй, чим не виправдовуй – Харківські угоди таки суперечать Конституції України і є зрадою національних інтересів. Під загрозою опинилася національна безпека та навіть сама державність України. Російський Чорноморський флот є реальною загрозою для України. Треба лише згадати, який Закон був прийнятий Держдумою Росії про захист росіян закордоном. І що він дозволяє російським збройним силам. Прикладом є Грузино-Осетиський конфлікт. Дивує що це не стало пересторогою гаранту цілісності й Незалежності України.

Про покращення життя вже сьогодні писано-переписано. Можна було і не згадувати. Якби ж не присяга. А згідно неї Президент є гарантом Конституції. В якій записано, що громадяни України мають право на гідне життя, на громадянські свободи, на вільне волевиявлення тощо. Тож Президент зобов’язаний захищати права народу й забезпечувати здійснення цих прав. І жодні об’єктивні чи суб’єктивні причини не звільняють його від цього обв’язку. Ніякими «проіскамі» опозиції не виправдати акції протесту різних верств населення України, голодування чорнобильців, смерть голодуючого. Все це є результатом забудькуватості цієї правлячої коаліції. Одне діло коли забув слово ялинка, інше коли забув свій обов’язок. Тут вже не до сміху.

З прийняттям Верховною Радою виборчого законодавства влада вже практично розпочала виборчу компанію. Поїздки перших осіб по регіонах, роздача всіляких обіцянок, уявна турбота про сиріт – все це є грубо закамуфльованою виборчою пропагандою, заграванням влади з електоратом. Справжнє обличчя теперішня влада показала впродовж всього свого недолугого правління. Надія на батіг та пряник? На те, що доведений до жебрацтва народ піддасться на подачки й обіцянки? Сам по собі напрошується перефразований вислів: «Хто повірить вам – безліч разів збрехавшим»?

Прозріння народу не за горами. У 1991 році він вже сказав своє переконливе слово, зробив свій історичний вибір. І не останню роль зіграв у цьому виборі Народний Рух України. Зараз ми знову стоїмо перед вибором – свобода і демократія чи тоталітаризм. І знову Рух зобов’язаний бути на передньому краї боротьби за волю і кращу долю.

Олександр Денисов, голова Харківської обласної (крайової)організації Народного Руху України