Повернення з західної України

Твір

Минули роки, і вже в інші часи

Припало мені мандрувати

Землею небаченої краси:

Полісся, Волинь та Карпати.

В цю пору осінню між гір та лісів

Хотілось літати усюди,

Та дух мій з природою разом скорбів:

На гірше змінилися люди.

Сюди, на Почаїв в вогнянім кільці

Колись Божа Матір ступила,

Вогонь запалила той в нашій душі,

І землю для нас боронила.

А нині, погляньте: ці землі святі

Священики вже роздирають,

Викопують пращурів мертві кістки

Та в храмах своїх прославляють.

І тулять, по змозі найбільший наділ

До свого патріархату.

Невже поділити країну навпіл

Повідала Вам Божа Мати?!

А люди Ісусу молитву створив,

Що жив у єврейськім народі,

Виходячи з церкви кричать: «бий жидів»

Та «геть всю москальску породу».

Про те ж, щоби ворога нагодувать

Немає ніякої мови;

Готові й своїх обікрасти й продать

Поки ті працюють у полі.

Політиків душі – суцільна пітьма.

Яка народила їх мати?!

Це ж треба: прославити звірів з УПА

Й зробити героя із ката!

Як би був я дідом з печери зі скель

Або з непролазної хащі,

Забув українську я б лише за те,

Що нею Бандера тлумачив.

Та знаю, що цьому життю навпаки

Лишилися справжні ще люди,

Тому довіряю паперу рядки,

Тому і не можу забути.

 Автор: C.Г. Шпарук