Про спадковість (приемственность - рос.мов.) державницької ідеології.

Цей пост можна вважати початком до розуміння національної ідеї, яка з годом набуде повноцінного вигляду в інших постах. Але перше маємо розібратися в реаліях сьогодення.

Для більш виразного з'ясування цього питання може слугувати приклад Росії. Ми свідомо оминем питання якості і коріння цієї ідеології. Нам зараз куди важливіше усвідомити, що вона існує. І сформувати її можна таким чином - "собірателі землі...".
З відповідною долею категоричності, опираючись на історичний досвід, можна стверджувати, що за будь-яких політичних змін у нашого північно-східного сусіда державна ідеологія лишається незмінною. Хоча вони абсолютно не у'являють, що це їм може дати взагалі і що з цим робити. Бо це їх розуміння свого існування, навіть якби зараз до влади прийшла опозиція в особі пана Немцова(!)
В Україні така спадковість просто ще не напрацьована. Звичайно, що мова може йти лише про ідею, яка б відзеркалювала історичну індивідуальність України. Справа у тім, що існуючий ситуативний український політикум навіть і не переймається цією проблемою. Він (політикум) не бачить у тому ніякого сенсу. Куди простіше (для них) запозичити щось схоже на державний механізм і впровадити його в Україні.
Сподіваюсь, що це розуміє багато хто із політиків. Вже відкрито почала говорити про це Партія регіонів. Але з метою, щоб продемонструвати нікчемність опозиції.
В умовах відсутності єдиної державницької ідеології між владою і опозицією може йти мова лише про зміни в системі грабежів. Їх розмірів.
Опозиція сьогодні - це люди, які викинуті на узбіччя корупційних схем.
Єдиним не вирішеним (де-юре)питанням лишається ринок землі. Саме ця обставина змушує опозицію демонструвати судорожні рефлексії в бік об'єднання. І це об'єднання опозицію лякає більше, ніж владу, - а що, як вийде навіть формально об'єднатись(?)
Адже у підсумку задекларований будь-який цирк з розправою над нинішніми сатрапами дуже швидко мине. Швидше, ніж можна собі у'явити! Бо ресурс "палач-жертва" вже за сім років набрид до почечних коліків. Максимум рік і треба буде щось демонструвати. В першу чергу мізки господарника. А реально у кожного персонально(якщо хоч трохи лишилось тих мізків)запропонувати нічого.
Особливо після поразки Ю.Тимошенко на виборах два роки тому, чітко вималювалась опозиційна стратегія на декларування про об'єднання, і в той самий час робиться все, щоб цього не сталося. Характерною ознакою такої поведінки є те, що роль вільного радикала (винуватця) "розколу" в опозиції не боїться брати на себе ніхто з опозиціонерів. Сьгодні відвертим "розкольником" ми бачимо А.Гриценка і "сумнівающегося" В.Кличка. Завтра ця роль буде передана Тягнибоку і Кириленку, наприклад.І так далі по колу. Адже у цій ситуації потім можна говорити все, що заманеться: і про те, що у нас поганий, несвідомий нарід; і про те, що існують "противсіхи"; і про втрачені можливості...