ГОП СО СМЫКОМ – ЭТО БУДУ Я!

Переходимо на «понятія»

Ми живемо в країні абсурду, або швидше в країні, де на зміну верховенству права приходить верховенство «понятій», а ми до права звикли, тому така заміна й здається нам абсурдом, «Кораблем дурнів» Ієроніма Босха. Ну не втрачала Тимошенко свідомості, бо не закарбовано це на папері тюремними медиками, не втрачала і все, не труїли її талієм, не труїли і все, бо хто ж це перевірить – «по понятіям» розсудили можновладці. Хотілося б знати: до якого ж ступеню цинізму треба дійти нинішній владі, щоб народ взяв у руки вила і підняв цю владу на них.

Вже призвичаїлися наші регіоналами призначені прокурорські розслідувати не за законом, а «по понятіям», жити не за законом, а «по понятіям», відпочивати «по понятіям», пісня улюблена у них, гімн професійний – «Мурка». А свято своє – День працівників прокуратури – під блатні пісні і власний хоровий спів шансону «Братва, не стреляйте друг в друга» відзначають.

«Понятія» так швидко вкорінюються в повсякденному житті України, що навіть дехто з опозиції почав брати їх на озброєння. Так голова Київської міської партійної організації і, в одній особі, ще й голова Херсонської обласної партійної організації, член Президії Політради партії ВО «Батьківщина», заступник голови фракції БЮТ в парламенті Одарченко Ю.В., відчуваючи невідворотне наближення виборів та палко бажаючи отримати певні дивіденди від можливості, за відсутності лідера, докласти рук до формування партійних списків, вирішив з цією метою під себе «підрихтувати» керівництво районних партійних організацій Києва.

З Дніпровським районом в кілька прийомів успішно впорався. На черзі були Печерський та Святошинський. І з Печерським розібрався, а от із Святошинським районом «облом» вийшов. Святошинці на всіх виборах найвищі результати по місту отримували. Значною мірою це заслуга виборців, але ж і партійна організація свою роль відіграла, вона там міцна, згуртована, об’єднує відданих однодумців Юлії Тимошенко. Тому партійці були вкрай здивовані бажанням Одарченка «зміцнити» організацію керівником стороннім, далеким від розуміння ситуації в районі, та і, врешті, від рутинної партійної роботи загалом.

На кількох зустрічах з Одарченком партактив району вперто переконував міського очільника, що зараз як ніколи півторатисячна організація на злеті, вона повною мірою довіряє своїм керівникам, з ними пройшла п’ять виборчих кампаній, з ними перемагала на виборах, з ними відстоювала Юлю під Печерським судом і тільки з ними бачить себе в подальшій непростій борні. Безпідставно змінювати керівництво зараз та ще на чужака – це практично руйнувати організацію. Але колективна думка партійного активу не була почута. Бажання бачити свого голову на чолі району було таким нездоланним, а рішучий спротив організації таким неприйнятним, що, користуючись своїм місцем в партійній ієрархії, Одарченко провів свого керівника району аж рішенням Президії Політради партії. Чи не занадто для рядової районної партійної організації?

А що ж партійці? Їм просто довели до відома рішення Президії Політради і привели нового керівника. Та вони, затяті, знайомиться не захотіли, продовжували відстоювати своє статутне право самим вирішувати, хто їх має очолювати. Одарченко ж за підтримки ще одного Народного Депутата просто затикали роти партійцям. «Висока» дискусія завершувалася не менш «високою» рекомендацією: – Не влаштовує новий голова – виходьте з партії. Повна зневага Одарченка до колективної думки цілої районної партійної організації довела кипіння пристрастей на зборах до тої межі, що переважна більшість партійців одномоментно залишила залу.

Оргвисновки не забарилися. Наступного ж дня Одарченко спродукував рішення Президії Політради, яким зі складу бюро Святошинської районної партійної організації вивів найактивніших її членів. Чи не надто багато честі? Такі питання в компетенції районної організації, щонайбільше міської, а тут Президії Політради всієї партії немає більш чим зайнятися, їй треба не лідера з в’язниці визволяти, а куди значиміше завдання вирішувати – виключати членів бюро районної парторганізації, які Одарченку не до снаги. Та ще з таким «чудовим» формулюванням – «за втрату зв’язку з партією»! Це ті партійці, які на своїх плечах винесли організацію і проведення п’яти-шести виборчих кампаній в районі, це і районні депутати і голови первинних партійних організацій. Це ті партійці, які є беззаперечним авторитетом для кожного з півтора тисяч членів партії району, ті, на депутатські прийоми до кого поспішали сотні городян. Це ті, які щоденно в наметовому містечку підтримували свого лідера в ході ганебного судового процесу. То з ким вони втратили зв’язок? З партією, чи з Одарченком? Чи Одарченко, може, вважає, що до поки лідер у в’язниці, він вже приватизував партію? Так ті члени бюро Святошинської районної партійної організації, яких Одарченко з нього вивів, як і всі півтори тисячі членів партії району, прийшли в партію «Батьківщина» Юлії Володимирівни Тимошенко, а не в партію Одарченка. Святошинську районну партійну організацію, приватизовану Одарченком, святошинські партійці просто бойкотують. Більшість голів первинок офіційно склали з себе повноваження, подавши заяви до міської парторганізації, рядові партійці відмовляються виконувати партійні обов’язки.

Той же Одарченко розуміє, що Статут партії для чогось писаний і хоче зберегти добру міну при поганій грі, прагне узаконити згідно зі статутними нормами призначеного ним голову. Для цього проводяться збори первинних партійних організацій, висуваються кандидати на районну конференцію, щоб там законно обрати призначеного вольовим рішенням голову. Тут розрахунок простий – виберуть на конференцію «своїх» кандидатів, а ті узаконять «свого» голову.

Але за законом, тобто за Статутом партії, ніяк не виходить. Доводиться «по повній понятія включати». На збори первинок справжніх партійних активістів просто не кличуть, рядові партійці туди просто не йдуть, бо знають про рейдерське захоплення районної організації високим функціонером своєї ж партії. Збори первинок проводить не ґвалтовно призначений районний голова (він від цього надто далекий та і мало з нього в цьому толку), а п’ята колона, яка тісною групкою з трьох осіб присутня на всіх зборах для створення ілюзії масовості, хоча яка там масовість. Загальне число осіб, присутніх на кожних зборах разом з п’ятоколонівцями, складає щонайбільше десяту частину з числа партійців кожної первинної організації. Про легітимність таких зборів мови немає, але їх все ж «по понятіям», а не за статутом проводять. Двома-трьома голосами обирають нових голів первинок, людей абсолютно випадкових, з партійною роботою не знайомих, часто тих, які щойно написали заяви в партію. Партійці зі стажем не мовчать, заперечують, та хто їх буде слухати, активу рота заткнули, а рядовим і поготів. Потім організатори зборів пишуть липові протоколи, вписують в них потрібні прізвища кандидатів. А там у лютому і районну конференцію вже зі своїми кандидатами проведуть, «відмиють» Одарченку його голову району. Тільки ж хто і як вибори проводитиме?

Хай сам Одарченко за власними амбіціями не бачить, чи не хоче бачити, на чий млин воду ллє. Актив піде, організація залишиться, – говорив він. Але новий актив не з’явиться одномоментно, йому довго треба рости й мужніти в повсякденній партійній роботі і, якщо сьогодні актив «зачистили», то завтра організовувати вибори буде нікому. Цього партійний керівник розуміти не хоче. А от безпосередній виконавець, чиїми руками завершується «понятійний дерибан» Святошинської районної партійної організації ВО «Батьківщина», людина з великим досвідом партійної роботи і проведення виборчих кампаній, вона дуже добре розуміє, що робить, та дороговказом для неї маячить обіцяний мандат у Київраді за успішно виконане завдання. Мабуть це для неї важливіше.

Питається, а що ж партактив району, «опустили» його, всю районну організацію практично знищили, а він мовчить? Хто вибори в районі організовувати і проводити буде? Кричати треба! Кричали, довго кричали. Перед Одарченком відстоювали свою організацію, не зрозумів, неодноразово на словах і на папері зверталися в Президію Політради партії і у Виконавчий секретаріат – гробова тиша. Врешті подали апеляцію Голові Центральної контрольно-ревізійної комісії партії, з нетерпінням чекали відповіді, яка мала надійти у місячний термін, та за кілька днів і Голову КРК «злили». Ой, щось не так у Данському Королівстві, мабуть, одарченки обсіли.

Окрилений успіхом  у Святошинському районі, Одарченко далі щоки роздуває, вже бачить себе мером Києва, розмріявся про славу Фундуклея чи хоча б Давидова, уявляє як спускається до Хрещатика вниз по Одарченківській, насвистуючи з Розенбаума «Крещатик, Крещатик, я по тебе иду на дело…»

Хоча агов, кияни, хто знає Одарченка, відгунись!

За іронією долі Святошинську районну в м. Києві партійну організацію ВО «Батьківщина», з легкої руки голови міської партійної організації Одарченка Ю.В., очолив «по понятіям» добродій на прізвище Смик. Все дійство вершилося в кращих традиціях владної команди. То ж прямо сам на язик проситься і музичний супровід в тому ж стилі. Вони там свою «Мурку» виспівують, примітив. У нас краще, класика жанру початку минулого століття «Гоп со смыком – это буду я». Головне прямо в суть, тут тобі і вуличний грабіж, коли босяк бере на переляк, і гопник наявний і смик в натурі.

То ж заспіваймо, браття-партійці, прямо як про нас писано!